Музей працює щоденно, крім понеділка, з 10:00 до 18:00.
Київ, вул. Паньківська, 9. Тел.: (044) 288-28-07

АКВАРЕЛІ В. Г. КРИЧЕВСЬКОГО В ДОМІ ГРУШЕВСЬКИХ

Стіни меморіальної вітальні Дому Грушевських прикрашають акварелі Василя Григоровича Кричевського – «Схід сонця» (1897) і «Морський пейзаж» (1936). З-поміж більше сотні робіт митця, що належали родині Грушевських, лише ці дві повернулися на Паньківську, 9.

Живопис нерідко називають основним у творчих гранях Кричевського. Свій шлях в малярстві він розпочинав з акварельних робіт, а серед жанрів найчастіше обирав пейзаж[1]. До 1897 року в його картинах переважали темні тони, але трапилася поїздка до Криму, після якої полотна митця наповнилися світлом[2]. Пізніше Кричевського навіть іменують співцем сонця, «бо все в його [ним] пересичене, наче золотом гаптоване»[3].

Василь Григорович Кричевський. 1917 р.
Джерело зображення: http://unr.uinp.gov.ua/photohistory/derzhavna-simvolika

Достеменно не знаємо, до чи після Криму був написаний «Схід сонця» 1897-го, але у складеному Кричевським переліку власних робіт[4] він згадується серед кримських пейзажів. Тож не виключено, що й на самому полотні було зображено краєвиди півострова. Так чи інакше, кольорогама підштовхує зарахувати картину до «світлого» періоду в мистецькій біографії автора.

В. Кричевський. «Схід сонця». 1897
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

«Схід сонця» передала до збірки Історико-меморіального музею Вікторія Слупська – онука Ганни Шамрай (у дівоцтві Грушевської), рідної сестри Михайла Сергійовича. Оскільки більшість меморіальних речей, збережених Вікторією Сергіївною, належали її бабусі, науковці музею припускали, що й картина була власністю Ганни. Здогадки підтвердилися після публікації складених Кричевським реєстрів власних робіт, де навпроти «Сходу сонця» вписане ім’я Ганни Сергіївни Шамрай[5].

Шамрай Ганна Сергіївна з онукою Вікторією
Київ, Паньківська, 9. Кінець 1930-х років

З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

«Морський пейзаж» відноситься до іншої творчої фази в житті Василя Кричевського. Під час подорожі Європою у 1911 р. митець познайомився із творами імпресіоністів. Це додало його живопису «насиченість гами, чистоту колориту» і визначило характер картин на кілька десятиліть уперед[6]. Щоправда, написаний у 1936 році «Морський пейзаж» вирізняється ніжністю на тлі інших робіт автора, в котрих яскравіше відчутний імпресіоністичний вплив.

В. Кричевський. «Морський пейзаж». 1936
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Не знаємо напевне, де Василь Кричевський писав цей сюжет – в Одесі чи Криму. Відомо, що у 1936 році він займався художнім оформленням фільму «Назар Стодоля», у зв’язку з чим часто приїздив до Одеси[7]. Однак списки полотен за 1936-ий свідчать і про відвідини півострова, адже у назвах робіт за цей рік фігурують Алушта й Крим[8].

Мешканці будинку Грушевських на Паньківській, 9
Приблизно 1928 р.

З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Складно визначити й те, кому з Грушевських належав «Морський пейзаж»: Михайлу, його сестрі Ганні чи братові Олександру. Коли у 1924 р. Михайло Сергійович повернувся із еміграції, разом з дружиною Марією і донькою Катериною оселився у флігелі на Паньківській, 9, який його родина придбала у 1908 р. Ганна, котра була власницею третього поверху, виділила сім’ї брата дві кімнати, а у 1929 р. поступилася ще однією, де облаштували кабінет історика. Після смерті Михайла Сергійовича у 1934 р. і арешту його доньки в 1938-му, Марія Сильвестрівна залишилася єдиною власницею цих помешкань. Однак уже в 1938 р. кабінет відібрали, а в іншу кімнату з другого поверху «переселили» Ольгу Грушевську, дружину Олександра, арештованого разом із Катериною.

Жінка зайняла колишню кімнату Кулюні (так називали рідні доньку історика), де зберігалося майно Катерини та речі з кабінету Михайла Грушевського. До цього додалося й усе те, що Ольга Олександрівна змогла перенести із другого поверху. У 1948 р. до цієї кімнати офіційно вселяють сім’ю Любові Пустовійт з трьома дітьми – Сергієм, Оксаною та Георгієм[9]. Георгій Гаврилович і був тією людиною, котра передала Історико-меморіальному музею Михайла Грушевського «Морський пейзаж».

Сім’я Пустовійтів на Паньківській
Приблизно 1965 р.

Фото з колекції Георгія Пустовійта

На жаль, ми не маємо однозначних відомостей про те, кому належав «Морський пейзаж». Він міг бути власністю Марії Сильвестрівни чи Катерини Грушевської і залишитися в інтер’єрах кімнат для наступних мешканців. Так само міг дістатися від Ольги Грушевської, яка ділила із Пустовійтами побут.

Любов Пустовійт із Ольгою Грушевською на Паньківській
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Треба враховувати й сусідство Пустовійтів із Ольгою Вікторівною, донькою Ганни Шамрай, та її цивільним чоловіком Василем Денисенком, котрі проживали поряд на третьому поверсі. Вони зберігали речі Ганни Сергіївни (яка померла у 1943 р.), тож теоретично, акварель могла перейти від них. Однак цей варіант вважає малоймовірним Оксана Пустовійт – останній свідок життя картини в її сім’ї. Жінка припускає, що «Морський пейзаж» з більшою вірогідністю міг дістатися їм від Марії Сильвестрівни чи Ольги Олександрівни. А щоб зрозуміти, чи мав хтось з Грушевських більше шансів ним володіти, зробимо невеликий «екскурс» у взаємини Кричевських‒Грушевських.

Оксана та Георгій Пустовійти з однокласниками в колишній кімнаті Катерини Грушевської. Над фортепіано – «Морський пейзаж»
Приблизно 1953-1954 рр.

Фото з колекції Георгія Пустовійта

Вочевидь, знайомство родини з Кричевським відбулося 1908-го року, коли Грушевські почали зведення шестиповерхового «фамільного дому» на розі Паньківської і Микільсько-Ботанічної, поряд із придбаним флігелем, де тепер функціонує музей. Саме ці події дружина митця Євгенія називає відправною точкою багатолітньої дружби її чоловіка з Михайлом Сергійовичем[10]. Грушевський запропонував митцю оздобити фасад будівлі в українському стилі, дізнавшись від Юрія Тищенка про приїзд Кричевського до Києва[11]. Завершений проєкт став особливою подією в архітектурному житті міста, а для Михайла Грушевського його київським домом. В будинку оселилася й сім‘я Василя Кричевського, а на мансарді, спроєктованій самим митцем, облаштували його майстерню і музей зібраних старожитностей. Під одним дахом Грушевський з Кричевським прожили неповних 6 років, аж поки дім не був зруйнований більшовиками в січні 1918-го[12].

Прибутковий будинок родини Грушевських
Проєкт фасаду В. Кричевського. 1912 р. Київ, Паньківська, 9
Мури обгорілого будинку Грушевських
Зима 1918 р.

Цей перший спільний проєкт дав поштовх низці інших. Саме Кричевському Грушевські доручили «українізувати» фасад Міського училища, яке Сергій Федорович, батько Михайла, Ганни та Олександра, заповів звести для дітей малозабезпечених українців. Кричевський був автором численних ілюстрацій та обкладинок для видань Михайла Сергійовича. Зокрема, над створенням малюнків до «Ілюстрованої історії України» він працював в наукових установах Кракова, Львова та Києва, де йому «позували» оригінальні предмети старовини. Між іншим, зображення на оправі книжки започаткувало новий підхід у мистецтві книжкової графіки, основоположником якої назвали Кричевського[13]. Про Грушевського теж не забували, вказуючи, що саме під його впливом митець захопився старою українською гравюрою[14].

Палітурка «Ілюстрованої історії України» Грушевського, створена
В. Кричевським. 1911 р.

З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

У вже згадувану подорож Європою 1911-го року Василь Кричевський також поїхав у видавничій справі історика – аби створити серію зображень до збірки «По світу», яка так і не вийшла друком. До слова, в Римі, де приходила Міжнародна виставка мистецтва, Кричевський з Грушевським по-різному оцінювали представлені там картини. За спогадами Вадима Щербаківського, з котрим митець ділився враженнями від мандрівки, Михайла Сергійовича приваблювали ті полотна, яким в путівнику Бедекера[15] ставили аж три зірки. А Кричевського навпаки. Попри це, з перших років знайомства митець був для історика незмінним порадником у справі колекціонування старожитностей, а для його квартири у зведеному будинку обирав навіть шпалери. Тому не дивно, що Марія Сильвестрівна у 1910 р. найперше хотіла радитися з митцем, коли вирішила «переставити інакше якось меблі в сальоні [вітальні – Ю. Н.]»[16].

Путівник Бедекера Центральною Італією. 1904 р.
Взято з відкритих джерел

У березні 1918 р. саме Василь Кричевський за дорученням голови Української Центральної Ради працював над ескізами державних гербів, печаток, ратифікаційних грамот, і купюр нової валюти – гривні[17]. А в радянські часи займався оформленням інтер’єрів Історичної секції ВУАН під головуванням Михайла Сергійовича та виставки пам’яті Володимира Антоновича в її стінах[18].

Банкнота номіналом 2 гривні. Автор проекту В. Кричевський. Перебувала в обігу за гетьманату П. Скоропадського та Директорії УНР
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Інтер’єри Історичних установ ВУАН, спроєктовані В. Кричевським
Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

В. Кричевський. Проєкт оформлення виставки пам’яті
В. Б. Антоновича в Історичній секції ВУАН. 5 березня 1928 р.

ЦДІАК України. Ф. 832. Оп. 1. Спр. 130

Але взаємини цих родин виходили за межі робочих питань. Для Кричевських Грушевські «напитали квартиру на Банковій»[19], а коли у січні 1926 р. наближалося Різдво, Марія Сильвестрівна запросила сім’ю Кричевських святкувати його разом на Паньківській. Євгенія Михайлівна вагалася, бо на 7-ме січня припадав День народження їхньої доньки Галини, тож довелося обирати. Знаємо про це з листів Євгенії до Василя, котрий перебував на зйомках «Тараса Шевченка», а згодом й «Тараса Трясила» в Одесі[20]. Між іншим, Грушевського тривожила кінодіяльність митця, тож він радив Кричевському «не давати себе експлуатувати», щоб мати змогу працювати« до старости»[21].

Галина Кричевська на зйомках фільму «Тарас Шевченко». 1926 р.
За виданням: Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: у 2 т. / Упор. О. Савчук. Харків, 2020

Мабуть, робота над фільмом і справді була інтенсивною, бо дружину засмучували нечасті приїзди і такі ж листи від Василя. А коли у вересні 1926 р. Грушевський святкував 60-літній ювілей, митець навіть забув його привітати. Без сумніву, це була випадковість, адже напередодні Кричевський забракував фото історика для ювілейного збірника, який готували на його пошану учні та співробітники, і грозився відправити на Паньківську «фотографа вищої марки»[22]. Євгенія знайшла вихід із прикрої ситуації. Знаючи пристрасть Грушевського до колекціонування, повідомила чоловікові:

«…думаю занести йому сьогодні від твого імені три старіх однакових чарки срібних визолочених і ложку захалявну срібну в чехлі – але на щот останньої вагаюсь – хоч це був би не кепський подарунок. Любий мій! Мені так було боляче, що тебе не було там»[23].

 

Євгенія та Василь Кричевські/ Бржецлав (Чехія). 1944 р.
За виданням: Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: у 2 т. / Упор. О. Савчук. Харків, 2020

Зрештою митець таки надіслав телеграмою лаконічне «Вітаю Михайла Сергієвича»[24]. А за кілька днів після святкування до Євгенії «прийшла Ольга Александровна Грушевська, щоб … улаштувати торжественную “чашку чаю” для Студинського»[25] – галицького філолога, мовознавця, фольклориста, котрий займався допомогою голодним українцям у 1921-1923 рр. і на прохання Михайла Сергійовича передавав посилки й сім’ї Кричевських. Незважаючи на фінансову скруту, такого гостя в оселі митця не могли не прийняти, а разом з ним – Грушевських, Старицьких та членів комітету на відзначення ювілею історика[26].

Михайло Грушевський і Кирило Студинський
Фотограф М. Шарлемань. 22 травня 1927 р.
Рибний заповідник у Кончі-Заспі

Архів-Музей ім. Дмитра Антоновича Української вільної академії наук
у США

Після смерті Михайла Грушевського у 1934 р. проєкт надгробка для могили створив Василь Григорович[27]. А через 10 років Кричевські виїхали на еміграцію: спершу в Європу, а згодом на інший континент – до Венесуели. Серед речей, котрі везли з собою у потязі з Галичини, був і архів історика. На превеликий жаль, разом з приватними документами, бібліотекою митця, а також частиною його малярських праць і колекційної збірки – архів Грушевського загубився при зміні потягів у Словаччині[28]. Тож до сьогодні не знаємо, які матеріали там містилися, чи збереглися вони до наших днів, і як потрапили до Кричевських. Напевно, після стількох років плідної співпраці й товаришування з Михайлом Сергійовичем митець опікувався ними не випадково.

З листів Євгенії Кричевської до свого сина Вадима Павловського у 1950-х знаємо про існування світлин, на яких вочевидь були зображені Кричевські з Грушевськими. Євгенія Михайлівна писала: «Вкладаю тобі дві дуже дорогих мені фотографії. Перезніми їх собі і пришли мені обратно. Шкода, що Марія Сильвестрівна  дуже темна, але ти, мабуть, зможеш її “виявити”»[29]. З невідомих причин Вадим Павловський не використав їх у своїй монографії[30] про життя і творчість Василя Кричевського. Тож наразі фото фундаторів Української державної академії мистецтв залишається єдиним, на якому зображені представники цих двох видатних родин.

Фундатори Української державної академії мистецтв. 1917 р.
За виданням: Facie ad faciem: Ілюстрований життєпис Михайла Грушевського / Авт.-упор. Світлана Панькова, Ганна Кондаурова. Київ, 2017.

Хоча про відносини Кричевського з Ганною та Олександром Грушевськими знаємо значно менше, дані Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИСу) за 1921-1923 рр. та особисті архіви Василя Григоровича свідчать про велику кількість робіт митця у їхніх колекціях. Так, в Олександра Сергійовича ВУКОПМИС зафіксував 4 великі та 3 малі олійні картини Кричевського[31], а у Ганни Шамрай, котра була хрещеною доньки Кричевських Галини[32] – 21 олійну різної величини у вузьких дубових рамах і 34 акварельні[33]. Переліку цінностей Михайла Грушевського не складали, бо в ті роки він перебував на еміграції, а уся його київська колекція згоріла в «фамільному домі» у 1918-му. Однак з відомостей мистецтвознавця Федора Ернста, котрий подав список втрачених пам’яток історика, знаємо, що у його збірці були картини Кричевського[34].

Олександр Грушевський. 1910-ті роки
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського
Ганна Грушевська. 1930-ті роки
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

У складених митцем переліках власних робіт за 1933 р. Ганна Шамрай вказана як власниця лише 42 полотен, а Олександр Грушевський – 6-ти[35]. У 1938 р. такий же список митця містить ще менші числа: у Ганни – 25, а в Олександра – жодної[36]. І на те є кілька причин. По-перше, після пожежі у 1918 р. вони повернули Кричевському окремі картини[37], за які можна було виручити трохи грошей. З палаючого будинку не вдалося врятувати майже нічого, тож сім’я митця потребувала допомоги.

Є підстави вважати, що деякі полотна були продані й самими Грушевськими, адже в радянські часи їм теж жилося скрутно. Про це свідчить зокрема й лист до Ганни Сергіївни її сина, Сергія Шамрая за 1934 р.: «Между прочим, мамочка, – не пробовали ли Вы продать картины Василия Григорьевича – теперь для столицы может быть купят? Хоть Таранущенка теперь нет (он, кстати, у нас вместе с Зуммером), но может быть кто-либо в Наркомпросе заинтересуется»[38]. Крім того, не знаємо, наскільки ретельно вів список Василь Кричевський, тож імовірність похибки в переліках не слід відкидати. За даними Вадима Павловського, який в процесі написання монографії про митця консультувався безпосередньо з Євгенією Кричевською, у збірці Олександра було близько сотні робіт, у Ганни понад півсотні, а у Михайла кілька десятків[39]. Величезну колекцію картин Василя Григоровича в Домі Грушевських описували й нащадки родини, котрі застали інтер’єри Паньківської, 9 у 1930-х рр. За їхніми словами, полотнами художника були обвішані всі стіни оселі[40].

Акварелі В. Кричевського в інтер’єрах Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

У кінцевому підсумку складно сказати, кому з Грушевських належав «Морський пейзаж», бо і Михайло, і Ганна, і Олександр були обдаровані картинами митця або ж купували їх для своїх колекцій. Навряд чи після 1936-го року написання картини родині йшлося про поповнення збірок. Майже напевно це був подарунок: або дружині й доньці уже покійного Михайла, знайомство з яким Євгенія Кричевська вважала «за один з найвищих щаблів у житті Василя Григоровича»[41], або Ганні Шамрай хрещеній доньки, тому вочевидь близькій людині, або ж Олександру з Ольгою, котрі мали всі підстави стати друзями родини Кричевських. Хоч ми й сподіваємося в майбутньому розгадати власника акварелі, нині радіємо, що вона повернулася додому і займає своє особливе місце в меморіальному просторі музею поряд з не менш особливими «Сходом сонця» та двома шафами витворами геніального митця Василя Григоровича Кричевського. І, звісно, чекаємо на повернення інших.

Юлія Найдух

02.01.2022

 

[1] Радіонов Г.  В. Г. Кричевський // Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: у 2 т. / Упор. О. Савчук. Харків, 2016. Т. І. С. 159-160.

[2] Марков А. Майстер пейзажу // Там само. С. 161.

[3] Жук М. Василь Кричевський // Там само. С. 129.

[4] Список научных трудов Василия Григорьевича Кричевского (1938) // Там само. С. 312.

[5] Там само.

[6] Марков А. Майстер пейзажу // Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: у 2 т. / Упор. О. Савчук. Харків, 2016. Т. І. С. 163

[7] Павловський В. Василь Григорович Кричевський: життя і творчість. Нью-Йорк, 1974. С. 56.

[8] Каталог персональної виставки творів В. Г. Кричевського. Київ, 1940. С. 29.

[9] Довідка, видана Грушевській Марії Сильвестрівні Житловим управлінням Сталінської районної ради про видачу на одну з її кімнат в будинку на Паньківській, 9 ордера на проживання родини Пустовойт Любові Іларіонівни. 15 липня 1948 р. // ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 933. Арк. 27.

[10] Лист Є. Кричевської до В. Павловського. Одерж. 31 грудня 1954 р. // Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: у 2 т. / Упор. О. Савчук. Харків, 2020. Т. ІІ. С. 352.

[11] Павловський В. Хронологія В. Г. Кричевського // Там само. С. 45.

[12] Панькова С. Василь Кричевський та Михайло Грушевський // Пам’ятки України. 2014. Вип. 6. С. 46.

[13] Антонович Д. Українська культура (курс лекцій). Регенсбург-Берхтесгаден, 1947. С. 109.

[14] Гніздовський Я. Василь Кричевський та українське мистецтво  // Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: у 2 т. / Упор. О. Савчук. Харків, 2020. Т. ІІ. С. 242.

[15] Карл Бедекер — німецький видавець, котрий заснував у 1827 році видавництво путівників, які користувалися шаленою популярністю.

[16] Лист Марії до Михайла Грушевського зі згадкою про Василя Кричевського від 6(19) 1910 р. // ЦДІАК України. Ф. 1235. Спр. 287 Оп. 1. Арк. 114.

[17] Панькова С. Великий тандем // Антиквар. 2020. Вип. 5. С. 95.

[18] Панькова С. Василь Кричевський та Михайло Грушевський // Пам’ятки України. 2014. Вип. 6. С. 49; Панькова С. Михайло Грушевський у творенні національного пантеону: виставка пам’яті Володимира Антоновича (1928 рік) // Михайло Грушевський: Студії та джерела. Кн. 2. Київ, 2019. С. 66‒95.

[19] Лист Є. Кричевської до В. Кричевського від 11-12 березня 1926 р. // Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: у 2 т. / Упор. О. Савчук. Харків, 2020. Т. ІІ. С. 270.

[20] Лист Є. Кричевської до В. Кричевського від 2-3 січня 1926 р.  // Там само. С. 268.

[21] Лист Є. Кричевської до В. Кричевського від  11 жовтня 1925 р.  // Там само. С. 267.

[22] Панькова С. Василь Кричевський та Михайло Грушевський // Пам’ятки України. 2014. Вип. 6. С. 49.

[23] Лист Є. Кричевської до В. Кричевського жовтень 1926 р. // Там само. С. 273.

[24] Ювілей академика М. С. Грушевського. Київ, 1927. С. 91.

[25] Лист Є. Кричевської до В. Кричевського від 4 жовтня 1926 р. // Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: у 2 т. / Упор. О. Савчук. Харків, 2020. Т. ІІ. С. 274.

[26] Павловський В. Хронологія В. Г. Кричевського // Там само. С. 90.

[27] Макогон І. Про створення пам’ятник на могилі Михайла Сергійовича Грушевського // Український історик. 1991-1992. Чис. 3-4; 1-4. С. 362-369.

[28] Лист В. Кричевського до правління укр. центрального комітету м. Братислави у 1944 р.  // Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: у 2 т. / Упор. О. Савчук. Харків, 2020. Т. ІІ. С. 280

[29] Лист Є. Кричевської до В. Павловського від 14 грудня 1950 р. // Там само. С. 288.

[30] Павловський В. Василь Григорович Кричевський: життя і творчість. Нью-Йорк, 1974.

[31] Акти та описи предметів художньо-історичної цінності, взятих на облік ВУКОПМИСом. Державний архів Київської області. Ф. Р-4156. Оп. 1. Спр. 15. Арк. 116.

[32] Кричевська-Лінде Г. Острівки пам’яті / Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: у 2 т. / Упор. О. Савчук. Харків, 2020. Т. ІІ. С. 364.

[33] Акти та описи предметів художньо-історичної цінності, взятих на облік ВУКОПМИСом. Державний архів Київської області. Ф. Р-4156. Оп. 1. Спр. 15. Арк. 117.

[34] Ернст Ф. Ювілей В. Г. Кричевського // Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: у 2 т. / Упор. О. Савчук. Харків, 2016. Т. І. С. 106.

[35] Перелік праць Василя Григоровича Кричевського (1933 р.) // Там само. С. 285-311.

[36] Список научных трудов Василия Григорьевича Кричевского (1938 г.) // Там само. С. 312-332.

[37] Горняткевич Д. Василь Кричевський // Там само. Т. 2. С. 186.

[38] Панькова С. Василь Кричевський та Михайло Грушевський // Пам’ятки України. 2014. Вип. 6. С. 47.

[39] Павловський В. Василь Григорович Кричевський: життя і творчість. Нью-Йорк, 1974. С. 133.

[40] Панькова С. Василь Кричевський та Михайло Грушевський // Пам’ятки України. 2014. Вип. 6. С. 47.

[41] Лист Є. Кричевської до В. М. Павловського. Одерж. 31 грудня 1954 р. // Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: у 2 т. / Упор. О. Савчук. Харків, 2020. Т. ІІ. С. 352.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

145 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ МАКАРЕНКА

  Сьогодні всі, хто проходитиме повз Михайлівський Золотоверхий...

КАВОВІ ІСТОРІЇ ГРУШЕВСЬКИХ

Усіх, хто бажає насолодитися неповторною аурою затишної садиби...

МУЗЕЮ
МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО
30 РОКІВ

  30 років тому, 3 лютого 1992 року,...

×
Місце розташування

×