Музей працює щоденно, крім понеділка, з 10:00 до 18:00.
Київ, вул. Паньківська, 9. Тел.: (044) 288-28-07

БАТЬКО ПЕРШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВОЇ ПЕРІОДИКИ:
ЯК МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ СТАВ РЕДАКТОРОМ “ЗАПИСОК НТШ”

125 років тому, у 1895-му, вийшов перший том «Записок НТШ» за редакцією Михайла Грушевського. Тож саме цій сторінці його біографії ми присвячуємо другий допис із серії знакових подій життя видатного вченого, ювілейні дати яких припадають на 2020-й.

 

У переліках звершень історика пересічній людині легко потонути. А розібратися в особливостях функціонування кожної наукової установи, громадської організації, політичної партії, газети, журналу та безлічі інших сфер його діяльності – й поготів. Тож насамперед варто сказати декілька слів про те, що таке «Записки НТШ» і якими вони були до редакторства Михайла Грушевського.

Поява перших «Записок» у 1892 р. пов’язана зі зміною характеру функціонування самого Товариства. У 1873 р. воно постало у якості літературно-наукового та ставило за мету “спомагати розвій руської словесности», видаючи й популяризуючи здебільшого літературні твори[1]. Новим етапом було звернення до суто наукової роботи. А практичним виявом такої реорганізації мала стати фінансова підтримка Товариства австро-угорською владою: цісар щорічно виплачував матеріальну допомогу кожній науковій інституції в імперії. У свою чергу «Записки» підтверджували академізм НТШ, котрий мав бути закріплений посередництвом наукових видань[2].

Редакторами (до VIII тому їх іменували упорядниками) перших томів були голови НТШ: у 1892 р. – Юліан Целевич, а у 1893-1894 рр. Олександр Барвінський[3]. Проте в дійсності пошуком автури, коректою та іншими редакторськими завданнями могли займалися різні люди. Так, вважається, що найбільше для видання першого тому «Записок» зробив не Целевич, а Барвінський[4]. Коли ж останній став упорядником де-юре, то його обов’язки де-факто нібито виконував Олександр Кониський[5]. Це уявлення встигло стати історіографічним штампом, хоч напряму й не траплялось у спогадах сучасників тих подій. Проте відсутність такої інформації може пояснюватися тією ж етикою по відношенню до чинного редактора. Втім, Барвінський у своїх мемуарах і справді майже не згадує процесу підготовки «Записок» до друку, натомість листування Кониського переповнене опікою над ними[6]. Такий стан речей не повинен дивувати, з огляду на те, що саме Товариство було створене з ініціативи наддніпрянських українців, а прийняття важливих рішень не проходило без погодження їх киянами[7].

 

Юліан Целевич та Олександр Барвінський
(кін. XIX ст.)

Величезною проблемою творення перших томів був брак авторів. Саме над її вирішенням найбільше трудився Олександр Кониський: він намагався вмотивувати дослідників писати статті для наукового збірника, вдаючись до всілякого роду заохочень. Зрештою, знайти того, хто би підготував матеріал відповідного рівня та ще й надіслав його вчасно – стало надскладним завданням. Так, у листуванні з Барвінським Кониський критикує власну роботу, яка видається йому надто слабкою для друку в такому виданні: «До Збірника треба добірного, такого, як дав Хлопець». Цим псевдо Кониський іменував Михайла Грушевського, стаття якого «відкривала» перший том[8]. Серед інших п’ятнадцяти авторів, які пообіцяли надіслати свої праці «Запискам», дотримав слова лише Тадей Рильський[9].

Коли ж у вересні 1894 р. Михайло Грушевський переїздить до Львова і очолює там кафедру всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на Східну Європу, то посилюється його діяльність і в стінах НТШ. Ще у 1893 р. він став членом Товариства, але тепер довелося взяти на себе роль зв’язкового між галицькими та наддніпрянськими діячами. Не дивно, що протягом осені 1894 р. Олександр Кониський намагається впливати на діяльність НТШ і «Записок» не так через Олександра Барвінського, як за посередництвом молодого вченого з Києва. Так, у жовтні він пише Грушевському:

«А Ратаєву (Барвінського), да і всіх їх увагу треба звернути на мову Записок. Учора був у мене один тямущий чоловік з Харкова. І Господи! як лає Запискиза мову! Що стаття, то й мова інша, без доброї, – каже, – мови Записки не придбають собі симпатій на Україні. Та і скрізь в Росії – додам я»[10].

Олександр Кониський 
(кін. XIX ст.)

У інших листах Кониський просив відправляти йому на коректу статті для «Записок», надсилав відредаговані матеріали, дивувався, не отримавши свіжонадрукованого тому і періодично скаржився на ту ж таки мову збірника, що вимагала впорядкування[11]. Таке спілкування підтверджує історіографічне уявлення про те, що роль упорядника протягом 1893-1894 рр. виконував саме Олександр Кониський. У той же час його невдоволення виданнями свідчить про відсутність тотального контролю над усім, що потрапляло до друку. А отже – про «служіння» Олександра Барвінського на своїй посаді.

З осені 1894-го Михайло Грушевський стає не лише зв’язковим між Києвом і Львовом, але й  перебирає на себе дедалі більше відповідальності в роботі над «Записками». Коли у листопаді Барвінський перебував у Відні, Грушевський надіслав йому листа, в якому обурювався із приводу ситуації, що трапилася напередодні. Історик заніс відредаговану обкладинку IV тому до друку з надією, що наступного дня побачить готове видання. Натомість дізнався, що її віддали на редагування Петру Огоновському.

«Се по правді кажучи, так мене засмутило, що лихо. Годі винити поодиноких людей, де бракує орґанизації праці, а що з такою організацією не можна поступати, видавати квартальник, etc., про те теж нема мови. Вправді, сегодня чую, що «Записки» вже вийшли. Tandem aliquando*!»[12].

Барвінський відповів, що обкладинку передали Огоновському за його розпорядженням, бо останній, як математик, мав краще перекласти з німецької певну частину тексту (очевидно, на математичну тематику). Крім того, додав: «А все ж я думаю, що квартальник дасться перевести. Я ж видаю місячник і все часом лише о день або два спізниться. Чому ж би квартальник не міг бути на час?»[13].

Такий діалог науковців є промовистим для характеристики настроїв Грушевського. Його емоційна реакція свідчить про те, що він переймався майбутнім «Записок» задовго до того, як став їх упорядником. Водночас виконання подібних доручень від голови Товариства говорить про залучення вченого до коректи томів ще на ранніх етапах.

Офіційно ж Михайло Сергійович став редактором «Записок» 2 лютого 1895 р. рішенням Других загальних зборів НТШ. Він також увійшов до керівного органу Товариства – виділу, і мав редагувати нове серійне видання «Жерела до історії України-Руси»[14].

В історіографії рідко трапляється точне датування виходу в світ томів «Записок», здебільшого йдеться лише про місяць. Така ж ситуація із V випуском збірника під редакцією Грушевського. Проте в одному з січневих листів до Олександра Кониського за 1895 р.  знаходимо наступне: «Я писав Вам, що на 5-ту книжку є досить матеріалу, але уважаючи, що вона вийде коло часу Шевченкових роковин, добре було [б], абисьте дали біографії кавалок»[15]. Водночас у листі до Барвінського, датованому 7 березня, історик скаржиться, що «Записки» досі не вийшли: «…сегодня має тільки зкінчитися <зац>»[16]. Що саме ховалося за непрочитаним словом – невідомо. Однак можемо обережно припустити, що йшлося про фінальні етапи підготовки до друку. Отже, видання збірника було питанням кількох наступних днів. Вірогідно саме в березневу пору рівно 125 років тому побачив світ V том «Записок НТШ» під редакцією Михайла Грушевського.

Якщо протягом 1892-1894 рр. збірник виходив із періодичністю річника, то з приходом Грушевського він перетворився спершу на квартальник (1895 р.), а потім на двомісячник (1896-1913 рр.). З часом змінилася і тематична структура видання. До 1896 р. «Записки» були органом трьох секцій: історико-філософічної, філологічної і математико-природописно-лікарської. З 1897 р. він охоплював тільки дві перших[17].

Для «Записок», як і для всього Товариства, період головування і обіймання посади редактора титульного органу НТШ Михайлом Грушевським вважається «золотою добою». Такий розквіт у їхній діяльності не в останню чергу був пов’язаний із вмінням історика знаходити фінансування для роботи наукової інституції. До прикладу, підсумовуючи здобутки 1895-го, Грушевський пише: «Доперва 1895 р. уділення значніших запомог міністерством і соймом, разом з жертвою одного патріота (йшлося про когось із наддніпрянських українців), дало можливість уложити осібний бюджет наукових видавництв»[18].

За словами Івана Франка, Олександр Барвінський закликав до заснування «Записок», сподіваючись на річну субвенцію від австро-угорської влади у розмірі 30 000 золотих ринських (гульденів)[19]. Проте реальне число матеріальної підтримки суттєво відрізнялося від очікувань. Грушевський писав про розмір надходжень з крайових та центральних державних фондів: у 1897 р. – 4 500 гульденів , у 1898 р. – 5 500 гульденів, у 1899 р. – 16 000 крон (1 гульден = 2 крони), а у 1911 р. – 40 000 крон. У той же час станом на 1898 р. Краківська академія отримувала з публічних фондів 50 000 гульденів (20 000 з державного скарбу і 30 000 – з крайового). Празька ж мала 40 000 (по 20 000 з кожного скарбу). Однак навіть ці кошти покривали лише третину витрат НТШ[20]. Тому діяльність Грушевського у якості «менеджера», котрий блискуче організовує роботу всередині «Записок» і всього Товариства, а також знаходить меценатів для фінансування наукових проектів, була надзвичайно успішною.

Уже з 1895 р. «Записки» розширили структуру свого наповнення: вони поділялися на дві частини розвідок та матеріалів, менші з яких публікувалися у спеціальній рубриці «Miscellanea», а літературні огляди – у «Науковій хроніці» та «Бібліографії». Ідейну ж місію видання, яку сповна вдалося реалізувати саме за редакторства Грушевського, вчений визначав так:

«ЗапискиТовариства мали своєю першою метою заснувати осередок наукової діяльності своєрідною мовою і до нього притягнути учених українсько-руських, нашими культурними й політичними обставинами призвичаєних ходити в сусіди до чужих видавництв і культивувати чужу науку»[21].

І справді, талановитому Грушевському вдалося не лише залучити до наповнення «Записок» тодішніх науковців, але й виховати власну школу істориків. Наявність академічної періодики такого рівня була необхідною для обміну та поширення їхніх напрацювань. Безперечно, тепер вже не йшлося про «фактичне» та «юридичне» редагування, як це було в попередні роки. Наприклад, з активністю молодого вченого складно було зрівнятися його ж наставникам. Як писав літературознавець Михайло Возняк, Олександр Кониський  «ледви чи встигав бути готовим із поодинокими нарисами так, як колись плянував»[22].

 Про здобутки саме Грушевського на редакторській ниві писали і його сучасники. Так, німецька газета «Zeitschrift für österreichische Volkskunde» відзначала «дуже жваву наукову діяльність»[23], яку проводив історик. А Барвінський у своїх споминах наголошував:

«Доволі переглянути кільканадцять томів «Записок», «Жерела до історії України-Руси», «Етнографічний збірник», щоби побачити сей незвичайний поступ в науковій роботі, як вона з кожним роком не тілько ширші займає круги, але й щораз поглиблюєся, як щораз нові і молоді сили прибувають і виробляються під умілою кермою знаменитого професора й ученого»[24].

Загалом же цінність роботи Михайла Грушевського на ниві «Записок НТШ» полягає у тому, що він зумів створити перше українське періодичне видання, яке було направду науково-якісним. Історику вдалося не лише забезпечити постійне надходження матеріалів для кожного тому, але й розширити періодичність виходу видань не так до збірникового, як до журнального формату. Він створив друкований майданчик для обміну гуманітарними дослідженнями, так необхідний українській науці. Двадцять два роки Михайла Грушевського у редакторському кріслі дали величезний поштовх академічній думці. І хоч успіх збірника в наступні роки не міг зрівнятися зі здобутками «золотої доби», «Записки НТШ» зуміли провадити свою діяльність аж до сьогодні.

 

Юлія НАЙДУХ

20.03.2020

[1] Наукове товариство імені Шевченка у Львові // Енциклопедія історії України. Електронний ресурс: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Naukove_Lvovi

[2] Олександр Барвінський (Матеріали конференції, присвяченої 150 річниці від дня народження Олександра Барвінського. Львів. 14 травня 1997) // за ред. М. Гнатюка, О. Купчинського, О. Романіва. – Львів: НТШ, 2001. –  С. 93.

[3] Зайцева З. Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець XIX – початок XX ст.). – Київ: КНЕУ, 2006. – С. 130.

[4] Олександр Барвінський // за ред. М. Гнатюка, О. Купчинського, О. Романіва. – Львів: НТШ, 2001. –  С. 95.

[5] Там само –  С. 145.

[6] Зайцева З. Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець XIX – початок XX ст.). – Київ: КНЕУ, 2006. – С. 130-131

[7] Возняк М. Олександр Кониський і перші томи «Записок» (З додатком його листів до Митр. Дикарева) // Записки НТШ. – Львів: Друкарня НТШ, 1929. – Т. CL. – С. 341.

[8] Там само. – С. 344.

[9] Там само. – С. 359.

* – Нарешті

[10] Листування Михайла Грушевського // Ред. Винар Л.; упор.: Бурлака Г., Лисенко Н. – Київ-Нью-Йорк: УІТ, 2006. – Т. III. – С. 80.

[11]  Там само. – С. 84, 85, 86, 89.

[12]  Листування Михайла Грушевського // Ред. Гирич І., Атаманенко А.; упор.:Тельвак В., Дядюк М. – Київ-Нью-Йорк-Острог-Львів-Торонто: УІТ, 2019. – Т. VII. – С. 68.

[13] Там само. –  С. 70.

[14]Листування Михайла Грушевського // Ред. Винар Л.; упор.: Бурлака Г., Лисенко Н. – Київ-Нью-Йорк: УІТ, 2006. – Т. III. – С. 497.

[15] Листування Михайла Грушевського // Ред. Винар Л.; упор.: Бурлака Г. – Київ-Нью-Йорк-Париж-Львів-Торонто: 1997. – Т. I. – С. 56.

[16] Листування Михайла Грушевського // Ред. Гирич І., Атаманенко А., упор.: Тельвак В., Дядюк М.  – Львів, Київ, Нью-Йорк, Острог: 2019. – Т. VII. – С. 85.

[17]  Записки Наукового товариства імені Шевченка // Енциклопедія історії України. – Електронний ресурс: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Zapysky_naukovogo_tov_im_Shevchenka

[18]  Грушевський М. С. Твори: У 50-ти т. / Гол. ред. П. Сохань. – Львів: Світ, 2002. – Т. VI. – С. 535.

[19] Олександр Барвінський // за ред. М. Гнатюка, О. Купчинського, О. Романіва. – Львів: НТШ, 2001. –  С. 93

[20] [20]  Грушевський М. С. Твори: У 50-ти т. / Гол. ред. П. Сохань. – Львів: Світ, 2005. – Т. II. – С. 554.

[21] Грушевський М. С. Твори: У 50-ти т. – Т. VI. – С. 536.

[22] Возняк М. Олександр Кониський і перші томи «Записок». – С. 358.

[23] Барвінський О. Спомини з мого життя // Ред. Бурлака Г. – Київ: Фоліант, 2018. – Т. IV  – Ч. VI. – С. 345.

[24] Там само. – С. 348-349.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

«РІШЕНО БУЛО ВІДДАТИ МЕНЕ ДО ТИФЛІСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ»

    Питання про освіту Михайла Грушевського постало...

МНОГІЇ ЛІТА ВАМ, ЕЛЕОНОРО ЗАХАРІВНО!

  Далекого 1992 року, коли тільки започатковувався Історико-меморіальний...

×
Місце розташування

×