Музей працює щоденно, крім понеділка, з 10:00 до 18:00.
Київ, вул. Паньківська, 9. Тел.: (044) 288-28-07

До історії грошових знаків доби Української Центральної Ради

«Іншої грошової одиниці у нас не було, крім гривні їй  годиться й бути нашою монетною одиницею. Була вона одиницею за нашої старої держави – нехай буде і за нової…»

Михайло Грушевський

Про монетну українську одиницю. 1918.

Державне будівництво часів Української Центральної Ради 1917 – початку 1918 р. неодмінно пов’язано з постаттю Михайла Грушевського. Перебуваючи на посаді голови Центральної Ради, він намагався долучитися до різноманітних напрямків державницького життя. Зокрема, йому належала ініціатива в обґрунтуванні та запровадженні власної національної валюти – гривні. З перших кроків діяльності перед українською владою гостро постало фінансове питання. Відсутність національної валюти, податкової системи змусило діячів Центральної Ради ініціювати збір добровільних пожертв у створений Національний фонд. Було започатковано роботу комітету зазначеного Фонду на чолі з Л. Старицькою-Черняхівською.

Підписні листи Національного фонду

Комітет розсилав звернення до приватних осіб та організацій з пропозицією підтримати фінансово українську справу. Секретар Центральної Ради Михайло Єреміїв називає суму в 3,5 млн. карбованців, що були зібрані завдяки небайдужим громадянам. Але добровільні пожертви не могли в повній мірі задовольнити потреби, що поставали перед українським політикумом. Крім того влада повністю залежала у фінансовому плані від Тимчасового уряду. До Києва не надходило і половини коштів, які були необхідні для повноцінної роботи урядових інституцій, державних установ та адміністративних органів у губерніях та повітах. Не один раз голова українського уряду генеральний секретар Володимир Винниченко, фінансовий секретар Христофор Барановський вели перемовини з Тимчасовим урядом про асигнування на потреби уряду додаткових коштів. Але все це закінчувалося лише обіцянками та переведенням незначних сум. 21 серпня (за ст. ст.) 1917 року після переформатування складу Генерального Секретаріату посаду секретаря фінансів зайняв доктор економіки, професор Михайло Іванович Туган-Барановський. Саме йому належать законодавчі напрацювання та провідна роль у становленні національної фінансової системи.

Михайло Туган-Барановський (1865-1919) — генеральний секретар фінансових справ УЦР Cерпень – листопад 1917 р.

Особняк Я. Полякова на вул. Олександрівській, 15 (нині – вул. М. Грушевського, 22). За часів Центральної Ради в ньому розмістилося Генеральне секретарство фінансів Фото 30-х рр. ХХ ст.

Після збройного захоплення влади в Петрограді Центральна Рада засудила переворот та не визнала більшовицький уряд. Українське керівництво розуміло, що їхня позиція призведе до припинення надсилання грошової маси до Києва. Після проголошення 7 листопада (за ст. ст.) 1917 року Третім Універсалом Української Народної Республіки (УНР) Центральна Рада розпочала активний рух в бік запровадження власних грошових знаків та створення національної фінансової системи. Активно долучилося до участі в розробці даного питання найближче оточення Михайла Туган-Барановського, а саме його заступник інженер-технолог Василь Мазуренко, економіст, радник секретаря фінансів через деякий час (грудень 1917 р.), директор Державного банку УНР Михайло Кривецький та інші. Влада в свою чергу проводить рекламно-просвітницьку кампанію щодо популяризації фінансового плану Генерального секретаріату. Були заплановані ряд прес-конференцій секретаря фінансів з представниками преси. Для друку грошових знаків потрібна була друкарня, що мала відповідні технології та новітнє устаткування. Створюється спеціальна група на чолі з інженером Євгеном Голіцинським, що займалася вивченням спроможності друкарень виготовити грошові банкноти. Розглянувши ряд варіантів, комісія зупинила свій погляд на київській друкарні Василя Кульженка вул. Пушкінська, 4. Це була відома і одна з найбільших друкарень на теренах колишньої Російської імперії, крім того, вона мала сучасне обладнання, на якому працювало близько 200 робітників. Приміщення друкарні не збереглося, на його місці побудовано житловий будинок.

Будинок типолітографії В. Кульженка на вул. Пушкінській, 4. Тут виготовлялися перші українські паперові банкноти та діяла Експедиція заготовок державних праперів Літографія поч. ХХ ст.

Запровадженню української валюти передувала бурхлива дискусія. Окремі фахівці в сфері економіки та фінансів, зокрема професор Леонід Яснопольський, доводили, що національна валюта повинна обов’язково бути підкріплена золотим запасом. Для накопичення золотого запасу пропонувалося продавати селянам поміщицьку землю, розрахунок за яку мав відбуватися золотом. Ця пропозиція не була схвалена урядом. Влада розуміла, що незаможні селяни, які найбільше потребували землі, не мали золота. Крім того, за короткий проміжок часу неможливо було зібрати необхідний запас золота. Генеральний секретар земельних справ Борис Мартос запропонував забезпечити національну грошову одиницю прибутками від державних монополій, в першу чергу на цукор та борошно. Завдяки вдалому обґрунтуванню функціональної економічної теорії уряд висловив довіру та підтримку Б. Мартосу і як наслідок 19 грудня (за ст. ст.) 1917 року Центральна рада ухвалює «Тимчасовий закон про випуск державних кредитових білетів УНР». Згідно цього закону, передбачався випуск Державним банком кредитових білетів, які тимчасово, до накопичення золотого запасу, підкріплювалися державним майном – залізницями, корисними копалинами, лісами, державними монополіями тощо. Нові гроші отримали назву – «карбованці». Один карбованець містив 17,424 долі чистого золота (0,774 г.) та ділився на 200 шагів. На рівні з національною валютою продовжували вільно «ходити» російські рублі як царські, так і Тимчасового уряду – так звані «керенки». Чому нові гроші отримали назву «карбованці»? Михайло Грушевський зазначав: «Ухвалюючи випуск українських грошей для першого початку в «карбованцях», рівних російським рублям, з огляду на те, що до них звикла українська людність». Крім того, ця назва була доволі поширена на теренах Наддніпрянської України ще до подій 1917 року. Карбованцем селяни називали російський рублі. Вартість карбованця у золотому еквіваленті дорівнювала рублю, ціни залишалися такі самі і це відкидало необхідність малоосвіченим громадянам перерахування курсу. Перша українська банкнота номіналом «100 крб.» з’явилася в обігу 23 грудня (за ст. ст.) 1917 року.

Перша українська паперова банкнота номіналом 100 карбованців. Автор Г. Нарбут. Перебувала в обігу з 23 грудня (за ст. ст.) 1917 р. до 1 листопада 1918 р. Джерело: http://korysniporady.com.ua/groshi-centralno%D1%97-radi-ukra%D1%97nsko%D1%97-narodno%D1%97-respubliki/

Випуск банкнот номіналом 100 крб. без менших номіналів було заплановано з метою отримання великої суми грошей, економії матеріалів та засобів на виготовлення валюти та покриття в найкоротший час нестачі готівкової маси. Автором проекту зазначеної банкноти був видатний український графік, ректор Української Академії Мистецтв Георгій Нарбут. Аверс банкноти був виконаний у стилі українського бароко, як елемент оформлення був використаний тризуб, на той час ще не затверджений як державний герб України. На банкноті стояли підписи директора Державного Банку М. Кривенка та скарбника В. Войнилова. Новинкою було те, що номінал на реверсі був вказаний мовами народів, які проживали в Українській Народній Республіці – українська, російська, польська та ідиш, за що інколи в народі їх називали «єврейськими грошима». Також були поширені назви «яєшня» – за те, що аверс був надрукований жовтою та жовто-гарячою фарбою, «кульженки» – за прізвищем власника друкарні, де їх виготовляли. Використання високоякісного, але звичайного паперу, робили їх вразливими до фальшування. Перші банкноти не мали захисних водяних знаків та гільйоширної сітки. Інтервенція більшовицьких військ на українські території, падіння столиці 26 січня (за ст. ст.) 1918 року на деякий час відсунули фінансово-економічні перетворення. Підписання 27 січня (9 лютого за н.ст). 1918 р. Берестейського мирного договору дало змогу українським військовим загонам разом з німецькими та австро-угорськими військами розпочати звільнення територій від більшовиків. Більшовицька окупація завдала значних руйнувань економічному та господарчому життю країни. Банки в українських містах втратили майже всі свої золоті та срібні запаси, вони були конфісковані більшовиками. Відновити швидкий випуск карбованців було майже не реально. Кліше та матриці були вивезені більшовиками. Зважаючи на такі обставини, Рада Народних Міністрів (колишній Генеральний секретаріат) на чолі з Всеволодом Голубовичем поставили завдання міністерству фінансів розробити законопроект про нову грошову одиницю – гривню. 1 березня (за н.ст) 1918 року в місті Житомир Мала Рада під головуванням Михайла Грушевського приймає «Закон про грошову одиницю, биття монети та друк кредитових державних білетів». За основну грошову одиницю була прийнята гривня, що має містити 8,712 долі (гр.) золота ; гривня поділяється на 100 шагів; 2 гривні прирівнюються до 1 карбованця. Запроваджувалися банкноти номіналом 2, 10, 100, 500 гривень. Ескіз 2-гривневої банкноти був оздоблений простим геометричним орнаментом, його виконав Василь Кричевський.

Банкнота номіналом 2 гривні. Автор проекту В. Кричевський. Перебувала в обігу за гетьманату П. Скоропадського та Директорії УНР З колекції ІММГ

Над іншими банкнотами попрацював Георгій Нарбут. Вони, як і попередні 100 карбованців, вирізнялися вишуканим оформленням.

Банкнота номіналом 10 гривень. Автор проекту Г. Нарбут З колекції ІММГ

Під час роботи над створенням 10 гривень Георгій Іванович задіяв орнаменти українських книжкових гравюр XVII століття, для 100 гривень використав зображення робітника з молотом та селянки з серпом на тлі розкішного вінка з квітів та плодів, 500 гривень – алегорію «Молода Україна» у вигляді опроміненої дівочої голови у вінку.

Банкнота номіналом 100 гривень. Автор проекту Г. Нарбут. З колекції ІММГ

Банкнота номіналом 500 гривень. Автор проекту Г. Нарбут. З колекції ІММГ

Банкноти мали друкуватися у містах Берлін та Лейпциг в німецькій державній друкарні «Reichsdruckerei». Контроль над виконанням даного замовлення мала здійснювати спеціальна комісія на чолі з радником Міністерства фінансів інженером Є. Голіцинським. 15 березня 1918 р. згадувана комісія від’їхала до Німеччини для укладання угоди та контролем за виконанням замовлення. Паралельно в київській друкарні Василя Кульженка було створено Експедицію заготовок державних паперів (ЕЗДП), що мала слідкувати за друком банкнот та цінних паперів в Україні. Під керівництвом Івана Мозалевського розгорнув активну роботу мистецько-гравірувальний відділ, що займався розробкою проектів поштових марок та грошових знаків. До роботи було задіяно близько двадцяти фахівців. Серед них можна назвати Г. Нарбута, Г. Золотова, В. Кричевського та інших. Затримка з виготовленням гривень, труднощі з дрібними банкнотами та відсутність достатньої кількості коштовних металів для карбування монети, підштовхують 18 квітня 1918 року Народне міністерство фінансів УНР до прийняття Закону «Про запровадження розмінних марок в Україні» та введення в обіг розмінних грошових знаків – шагів, що на вигляд нагадували поштові марки.

Поштова марка-шаг. На відміну від розмінних марок-шагів вони не мали зубкування, виготовлялися на тонкому папері, напис «ходить на рівні з дзвінкою монетою» на реверсі відсутній. Марки-шаги перебували в обігу за гетьманату П. Скоропадського та Директорії УНР. З колекції ІММГ

Розмінні марки-шаги на відміну від поштових мали зубкування по периметру, на реверсі зображення державного герба тризуба та напис під ним у чотири ряди : «ходить на рівні з дзвінкою монетою». Мали номінал 10, 20, 30, 40 та 50 шагів.

Розмінні марки-шаги виконували роль монети. Виготовлялася на цупкому картоні, мали зубкування по периметру та напис на реверсі: «ходить на рівні з дзвінкою монетою». Перебували в обігу за гетьманату П. Скоропадського та Директорії УНР З колекції ІММГ

 

Реверс розмінної марки-шага З колекції ІММГ

Етимологія назви «шаг» бере своє коріння з польсько-литовської доби. Провідна роль в тому, що українська розмінна монета (марка) шаг отримала таку назву, належить Михайлу Грушевському. Він неодноразово зазначав, що при розробці української грошової системи необхідно покладатися на історичну традицію. Марки-шаги номіналом 10 і 20 були спроектовані графіком Антоном Середою, решта Георгієм Нарбутом. Всі шаги на аверсі мали напис: «Українська Народна Республіка». Розмінні грошові знаки виготовлялися на грубому папері у Києві в друкарні В. Кульженка та в одеській друкарні Ю. Фесенка.

Будинок типолітографії Ю. Фесенка в Одесі на вул. Рішельєвській, 47. Тут виготовлялися українські паперові банкноти номіналом 50 карбованців та марки – шаги. Фото кін. ХІХ ст.

Зростання дефіциту державного бюджету, інфляція, потреба у розмінних номіналах спричиняють до додаткової емісії грошових знаків. 30 березня 1918 року Центральною Радою приймає рішення про додаткову емісію у розмірі сто мільйонів карбованців. Передбачалося випустити банкноти в таких номіналах: 5, 10, 25 та 50 карбованців.

Банкнота номіналом 50 карбованців. Автор О. Красовський. Друкувалися карбованці в Києві (серія АК) та Одесі (серія АО до серії АО 209). Банкноти наступних серій вважалися фальшивими в зв’язку з тим, що оригінальні кліше потрапили до рук денікінців. Українська влада змушена була оголосити ці банкноти недійсними. Джерело: http://korysniporady.com.ua/groshi-centralno%D1%97-radi-ukra%D1%97nsko%D1%97-narodno%D1%97-respubliki/

Вони мали перебувати в обігу до 1 березня 1919 року, а після того замінені остаточно новою валютою, гривнею. Закон надавав можливість українському уряду створити резерв скарбової валюти у карбованцях в загальній сумі, яка не перевищувала 100 мільйонів. Емісію додаткових номіналів карбованців було реалізовано лише частково. В обіг ввійшли банкноти номіналом 25 та 50 карбованців, проекти яких розробив художник Олександр Красовський. В оформленні банкнот було використано елементи української вишивки та орнаменту. На аверсі розміщені дві символічні фігури: праворуч – селянин, який тримає в лівій руці лопату, ліворуч – селянка зі снопом пшениці в одній руці і серпом в іншій. Навколо них орнамент, що нагадує флору. На реверсі в центрі – два профілі чоловіка та жінки. Чоловік символізує козацьку Україну, жінка – відроджену нову державу – УНР. Завдяки своєму оформленню в народі вони отримали назву «лопатки» та «берізки». Обидві банкноти за підписом директора Державної скарбниці Харитона Лебідя-Юрчика мали один і той же малюнок і відрізнялись лише номіналом та кольором. Друкувалися карбованці в Києві, мали серію (АК) та виготовлялися за технологією попередньої емісії. Згодом карбованці номіналом 50 крб. виготовлялися і в Одесі (до серії АО 209). Банкноти наступних серій вважалися фальшивими в зв’язку з тим, що оригінальні кліше потрапили до рук денікінців. На кінець квітня 1918 року грошова система УНР починає набирати ознаки стабільності. На жаль, надії керівників Української Народної Республіки на швидке виготовлення нової грошової одиниці гривні у Німеччині не справдилася. Гривня була запроваджена в обіг вже за гетьманату Павла Скоропадського в жовтні 1918 року. Це стосувалося і розмінних марок-шагів, що з’явилися в обігу в липні 1918 року. І все ж незважаючи на складні соціально-економічні та політичні умови, в яких перебувала Центральна Рада, вона спромоглася налагодити роботу банківської системи, створити Генеральне секретарство фінансів та вперше в українській історії ввела в обіг паперові грошові знаки (карбованці). Подальший розвиток фінансова система України отримала за гетьмана П. Скоропадського та Директорії УНР.

ЮРІЙ ЄВТУШЕНКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Розклад подій на серпень 2018

Пропонуємо відвідати наші заходи в серпні 2018 року....

Наш Дім 110 pоків тому

Рівно 110 років тому затишна київська садиба на...

Календар подій на липень 2018

Пропонуємо ознайомитися з розкладом наших заходів у липні...

«Якщо будеш у Боярці…»

“Если будешь в Боярке, кланяйся от нас…”[1], −...

×
Місце розташування

×