The museum is open to the public every day except on Mondays, from 10 AM to 6 PM.
No.9, Pankivska str, Kyiv

«ДОБА ВИСОКОЛЕТНИХ АМБІЦІЙ І ВЕЛИКИХ ДОСЯГНЕНЬ»: ЖИТТЯ
МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО В ТИФЛІСІ

 

Михайлові було нудно. Дитинство у ХІХ столітті могло бути непростим. Є вільний час, проте, що робити, якщо друзів мало, а розваги обмежені? Книжки – цікаво, проте вони мають властивість прочитуватись. А що далі? «Я ріс, – згадує Грушевський, – самітною дитиною, дуже нудно, не маючи ніяких товаришів і повірників»[1]. Народився майбутній історик 1866 року в Холмі, проте перші спогади у нього починаються уже після того, як сім’я переїжджає на Кавказ – спочатку у Ставрополь, а потім у Владикавказ. В цих містечках Михайло проводить своє дитинство та скаржиться на самотність[2].

Чого Михайло по-справжньому хотів, так це навчатися: «Я був перейнятий бажанням праці, твердої праці»[3]. Таке щастя випало на його долю лише у 14 років. І віддати батько вирішив юнака до гімназії в Тифліс (сучасне Тбілісі), який був дуже далеко від домівки Грушевських. Михайла дуже злякала така перспектива – поїхати на навчання до далекого Тифліса, «вийти з-під захисту рідної сім’ї й попасти в юрбу школярів, мешкати з ними день і ніч»[4]. Він так не хотів їхати, що «вложив якось до “сочиненія”, піднесеного батькові на його іменини, 7 жовтня, ляконічну записку: “Таточко, не віддавайте мене до Тифліса”»[5].

Проте сталося як сталося, і Михайло «кінець кінцем корився своїй долі»[6] та поїхав до чужого та далекого для нього Тифліса. «Постаті матері, сестри, брата зникли, і новий світ, широкий, а гіркий відкрився передо мною. Розгорнулася нова сторінка мого життя»[7].

Кавказ Сніжна гора Казбек
Меццо-тинто Ф. Ф. Вершецького Москва
Початок ХХ ст.

З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

 

 Щоб перегорнути цю сторінку, Грушевському потрібно було перетнути один із найвищих у світі гірський хребет – Кавказький (на кареті в кондукторській будці): «Серед нічної пітьми скотилися ми з Гудаурського перевалу в веселу й радісну долину Арагви. Старинні мури, вежі й церкви Аканура зробили на мене враження якогось зачарованого міста ‒ воно підтримувалось і потім завдяки тому, що так за тридцять і кілька переїздів я й не мав нагоди побувати в нім»[8], – так описував Грушевський свої враження від Кавказьких гір.

Кавказ Воєнно-Осетинська дорога Підйом до урвища Св. Миколая
Початок ХХ ст.

З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

 

 Приїхавши до Тифліса та заночувавши, Михайло зі своїм батьком Сергієм пішли до гімназії: «Перша тифліська гімназія – найстаріший з розсадників російської освіти й зросійщення на Кавказі – стояла в центрі міста […] Будинок гімназії, доволі гарний, виходив фасадою до сього собору [недобудованого собору на честь завоювання Кавказу. – М. Ф.], де його ніхто не бачив, а з інших боків був обведений навколо високим понурим муром, так що виглядав з головних улиць міста, немов якась в’язниця»[9]. Михайло успішно склав вступні іспити в гімназії, отримавши найкращий бал із «Закону Божого»: «Батюшка о. Хелідзе, – згадує Грушевський, – мабуть, ні перед тим, ні потім не мав так добре підготованого з свого предмета, як був я»[10].

Хоч Михайло й склав «зовсім добре» іспити до четвертого класу, проте батько вирішив віддати свого сина до третього. «Думаю, що в моїм життю було небагато фактів, які мали б таке рішуче значення для всього складу моїх настроїв і змагань, мого характеру і світогляду, як се доволі невинне рішення батька»[11]. Михайло вирішив, що тепер він – найстарший зі свого класу – зобов’язаний виправдати перед собою та іншими цю свою старшість: «Коли я не був скінчений йолоп і лінюх, то, очевидно, я повинен був краще вчитись, ніж ті, що не проходили курсу ІІІ класи, – а що я не вважав себе йолопом і не хотів ніяким чином бути лінюхом. І так мусів визначитися з-поміж інших учеників»[12].

І справді, Михайло за короткий час отримує п’ятірки з більшості предметів, а згодом «дістав уже ідеальну “круглу п’ятірку”, з котрої потім не сходив уже до самого кінця гімназії»[13]. На початку навчання Михайлові велося важко, доводилося звикати жити без сім’ї в далекому місті, уживатися із колегами-гімназистами, які поводили себе не завжди люб’язно та ґречно із тихим соромливим юнаком: «Одного разу зі мною вчинено доволі галасливу історію: потягнули за ногу по коридору більш-менш в позі Гектора, прив’язаного до Ахілової колісниці»[14]. Проте «період сих бурсацьких гонительств скінчився доволі скоро»[15], багато в чому саме завдяки значним успіхам Михайла в навчанні: «Я поволі здобував собі привілегійоване становище – спочатку своєї класи, далі – одного з найвизначніших учеників всієї гімназії і нарешті – загальне першенство в ній, свого роду її окраси, і се мало своє значення й свої реальні користі в сій бурсацькій муравельні»[16].

Грушевський майже увесь час, який жив у Тифлісі, провів у гімназії. Ця гімназія «стояла на узгір’ю, що від так званої гори св. Давида, яка панувала над містом, спускалася до ріки Кури»[17]. У гімназистів був свій, доволі жорсткий, розпорядок дня: вставали вони о 5:30 ранку, шикувалися, за командами ішли умиватися, снідати, вчитися, спати. Не дозволялося не лише виходити за територію муру, що огороджував гімназію, а навіть виглядати за його межі. Не дивно, що Михайло пише: «Се було як в монастирі – або у в’язниці, коли хочете»[18]. Грушевський як гімназистом, так і за багато років по тому буде вважати, що «гімназіальна освіта була сконструйована так, щоб давати якнайменше практично потрібного в життю»[19]. Адже через непотрібні ритуали, через уроки, які, насправді, не давали належного знання («години історії були порожнім місцем»[20]) – ледь вистачало часу та бажання для свого справжнього навчання. «Проклятая казенщина заедает, забивает всякую светлую мысль, отбивает охоту к мышлению»[21], – писав Михайло та скаржився: «Кроме этой казенщины да всякой грязи, ни о чем не думаешь»[22].

Перша тифліська чоловіча гімназія
Друга половина ХІХ ст.
Джерело зображення:
https://ru.wikipedia.org/wiki/1-я_Тифлисская_мужская_гимназия

 

Окрім стін гімназії Грушевський деколи вибирався в гості до знайомих із Тифліса: вчителя російської мови, знайомого лікаря, який міг розказати про молодість, проведену в Києві, та інших знайомих, здебільшого вчителів, проте «міські знайомості давали мало інтересного, саме місто також»[23]. Михайло згадує, що їх, гімназистів, водили на прогулянки містом: «Парами, як арештанти, під наглядом дядька ми йшли за місто, доволі далеко, тут перепочивали на голім і порожнім розкопанім для сеї траси [для залізниці з Тифліса на Баку. – М. Ф.] місці, де не було нічого інтересного, і сею ж дорогою вертали назад. Щось нуднішого і абсурднішого трудно було б уявити»[24]. Через таке знайомство із древнім містом молодому Грушевському не вдалося повністю оцінити його принади.

Панорама Тифліса
Початок ХХ ст.
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

 

Михайло дорослішав у Тифлісі, набував своїх рис характеру та звичок. Найбільшим його захопленням була література. Він не обідав, економив гроші, щоб на них потім купити собі книжок[25]. В один час серйозно задумав був стати белетристом та писати художні твори українською мовою[26], деякі його оповідання навіть були надруковані[27]. Також Михайло захоплювався колекціонуванням, спершу колекціонував монети, проте потім «став гарячим бібліографом, прихильником і аматором літератури»[28]. Збирати різноманітні книги для своїх бібліотек Грушевський буде все життя. І в роки свого навчання у гімназії майбутній історик так описав свої захоплення: «літературні інтереси панували у мене над усіма іншими. Я хотів стати українським письменником, редактором, видавцем – редактором і видавцем навіть більше, ніж письменником»[29]

Окрім цього гімназист Михайло «шукав потіхи в мистецтві»[30]: займався співом, грою на скрипці, ліпленням із глини, малюванням та навіть скульптурою. Кульмінацією таких його мистецьких захоплень став момент, коли Михайло зліпив погруддя Христа. Всі хвалили його роботу. Проте коли юний скульптор переносив погруддя, то не втримав і випадково розбив його: «Збентежений і розжалений, обмащений глиною» він «був дуже засоромлений таким інцидентом і мало не плакав з жалю»[31].

Сторінка з чернеток М.Грушевського 1883 р.
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 260, арк. 55 зв.

 

 «Іншими ще дверима ввійшли тоді художні інтереси в моє життя – через оперу»[32]. Грушевський полюбляв музику, найбільше народні пісні, які любив співати зі своєю сестрою. Також любив ходити на оперу, з чим пов’язаний «маленький романтичний епізод»[33]. 19-річний Михайло «віддався культові опери і її співачок»[34]. Серед виконавиць найбільше йому сподобалася «темна шатенка, з карими очима» Олена Марковська, що грала «сопранову партію» Мікаели в популярній опері Жоржа Бізе «Кармен». Оскільки Олена була польсько-українського походження, то Грушевський «мав обов’язок постаратися вирвати сю прекрасну істоту з лещат польщини і російщини і вернути її українській національності»[35]. Михайло писав Олені вірші, подарував їй ошатне видання «Кобзаря»… але так і не відкрив своїх почуттів. Проте запам’ятав на все життя «сю неповторну романтику моїх юнацьких літ»[36]. Оперний театр Тифліса цілком заслужено вважався окрасою міста, проте сама будівля згоріла 1874 року,   1896 року театральний сезон відкрився в новозведеному приміщенні. У часи, коли Грушевський навчався в гімназії, він ходив до Літнього театру, який був розміщений в Інженерному саду.

Сильне враження на юного Михайла Грушевського справив Археологічний з’їзд, який відбувся у Тифлісі 1881 року: «на сім з’їзді зібралось так багато людей, які мені скоро стали такими близькими й інтересними»[37]. Михайло мав на увазі свого майбутнього вчителя Володимира Антоновича, а також двох колишніх членів Кирило-Мефодіївського братства: «“великий старець” української історіографії Костомаров» та Микола Гулак, який «був збентежений стрічею з своїм колишнім союзником»[38]. Цікаво зазначити, що Гулак працював учителем у Тифліській гімназії та короткий час викладав Михайлові грецьку мову, проте коли гімназист почав цікавитися історією та дізнався про Кирило-Мефодіївське братство, Гулак уже не вчителював у гімназії і Грушевському не вдалося з ним познайомитися.

Учасники V Археологічного з’їзду
Фотографія Д. І. Єрмакова Тифліс 1881 р.
У першому ряду сидить 4-й ліворуч — М. Гулак, 10-й ліворуч — М. Костомаров.
У другому ряду стоїть 4-й ліворуч — В. Антонович
З дарчим В. Антоновичу від 12 жовтня 1881 р.
Інститут рукопису НБУВ

 

Шість років провів Михайло Грушевський у Тифлісі. Не завжди взаємини міста з юнаком складалися добре, особливо якщо погода була похмура: «Погода все время сырая, холодная, пасмурная, везде полумрак, и эта обстановка, эта осенняя слякоть тяжело влияла на настроение духа»[39]. Коли наставала така пора, гімназисту Грушевському не хотілося робити ті численні уроки, які йому задавали: «средь этой унылой, расплывшейся погоды сам становишься какой-то апатической размазней – нет охоты к занятию, все не клеится, валится с рук»[40]. Проте якщо погода не підводила, якщо у Михайла був добрий настрій, то місто його приваблювало: «Только что, – писав він у своєму щоденнику, – взглянул на Тифлис, укутанный темным покровом ночи, выражаясь фигурами. Меня всегда волнует взгляд на этот город, как и на всякий другой; эти яркие нити фонарей, темные купы садов, чуть белеющие средь ночного мрака здания, этот шум, биение пульса жизни, столь же похожей на мою»[41].

 

Панорама Тифліса 1890-ті рр.
Джерело зображення: https://humus.livejournal.com/7560677.html  

        

Саме в цьому місті Михайло росте та формується як особистість: з 14-ти до 19-ти років. Сказати на правду, місто не могло задовольнити всіх його потреб. Він тут не міг почути рідну для нього українську мову: «Живеш, і нікди рік цілий рідної мови не почуєш – усе кругом тебе величаються москалі, німці усяки, белькочуть усяки Армяни, Грузини й другі іномовці»[42]. Був, правда, один двірник, який «хоч трохи й набрався москальського поганого духу», проте «усе ж більш над другі знає і любить рідну мову»[43]. Також місто не могло виправдати тих величезних амбіцій та мрій, яких мав Грушевський: «Напружене внутрішнє життя, котрим я жив в сих літах – вісімнадцятім і дев’ятнадцятім роках мого віку, – різко контрастували з сірими реальними умовами, в котрих воно протікало. В гадках своїх я облітав цілий світ; до нестями, до повного фізичного вичерпання будував всякі плани, в мріях переживав всякі романтичні, сентиментальні, еротичні пригоди, ефектні громадські ситуації, тяжкі політичні конфлікти, але наоколо мене стояли сірі, як мури в’язниці, стіни гімназіального подвір’я»[44].

 

Михайло Грушевський – випускник Тифліської гімназії Фото [Миколи] Постернака. [Київ. 1885 р.]
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Час для втілення усіх цих амбіцій у Михайла буде ще попереду. Між тим, саме в Тифлісі він загартував свій характер: «Я виховував в собі культ сильної індивідуальності, я мріяв іти проломом через усі обставини, через усе життя до поставленої мети»[45]. І саме в Тифлісі він сформує ті принципи, яким буде вірний усе своє життя.

Покидав дев’ятнадцятирічний Михайло Грушевський Тифліс у поганому настрої. Його – «круглого п’ятерочника» і «першого ученика» – позбавили медалі через прикру історію. Перед випускними іспитами його одногрупники викрали білети, і група уже наперед знала завдання. Аферу було викрито, іспит дозволили переписати заново, а як покарання ‒ випускники-відмінники заслуженої нагороди не отримали. Такий здавалося б незначний інцидент дуже сильно зачепив Михайла, він відчував «глибоке пригноблення і упадок духу»[46]. У цей же час трапилася також трагедія в сім’ї Грушевських – помер маленький братик Михайла Василь. Ці дві події стали тяжкими ударами для Михайла, які змінили його світогляд та спрямували його подальше життя. Він відмовився робити те, що приносило найбільшу втіху: «перестав читати белетристику», «ходити до театру, на оперу, на музику»[47].

 

Воєнно-Грузинська дорога. Ґорісцихе, башта Сіоні, Терек і дорога між Кобі та Казбеком
Фотограф Д. І. Єрмаков. [Тифліс. Кінець ХІХ – початок ХХ ст.]
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Проте це все відбулося уже пізніше, в перші роки навчання історика в Києві в Університеті св. Володимира. А тоді він покидав Тифліс. Щоб перегорнути нову сторінку свого життя: «Я пригадував собі, як 6 літ тому переїздив сею дорогою в такім же збентеженім і пригнобленім настрою — виходячи з сім’ї, щоб вступити на нову, грізну і небезпечну путь, і тепер знову вертався до сім’ї, програвши сю партію. Між сими двома пунктами лежала доба високолетних амбіцій і великих досягнень»[48].

На заставці: Панорама Тифлісу. Кінець ХІХ ст.
Джерело зображення: https://forum.vgd.ru/file.php?fid=237491&key=726231813

 

12.03.2021 р.

Микола Федяй

 

[1] Грушевський Михайло. Спомини / Авт. передм. Ф. Шевченко, публ. С. Білоконя // Київ. 1988. № 9. С. 123.

[2] Про період життя Грушевського у Ставрополі та Владикавказі див.: Кучеренко Микола. «Мої спомини починаються в Ставрополі». URL: http://immh.kiev.ua/moyi-spomini-pochinayutsya-v-stavropoli/; Його ж. «Таке було взагалі се владикавказьке життя».  URL: http://immh.kiev.ua/take-bulo-vzagali-se-vladikavkazke-zhittya/.

[3] Грушевський, Михайло / Авт. передм. Ф. Шевченко, публ. С. Білоконя // Київ. 1988. № 9. С. 144.

[4] Там само. С. 145.

[5] Там само.

[6] Там само.

[7] Там само. С. 148.

[8] Грушевський Михайло. Спомини / Публ. С. Білоконя // Київ. 1988. № 10. С. 131.

[9] Там само. С. 132.

[10] Там само.

[11] Там само.

[12] Там само.

[13] Грушевський Михайло. Спомини / Публ. С. Білоконя // Київ. 1988. № 11. С. 120.

[14] Грушевський Михайло. Спомини / Публ. С. Білоконя // Київ. 1988. № 10. С. 138.

[15] Грушевський Михайло. Спомини / Публ. С. Білоконя // Київ. 1988. № 11. С. 120.

[16] Там само. – С. 124.

[17] Грушевський Михайло. Спомини / Публ. С. Білоконя // Київ. 1988. № 10. С. 133.

[18] Там само. С. 134.

[19] Грушевський Михайло. Спомини / Публ. С. Білоконя // Київ. 1988. № 12. С. 137.

[20] Грушевський Михайло. Спомини / Публ. С. Білоконя // Київ. 1988. № 11. С. 132.

[21] Грушевський М. Щоденники (1883-1889) / Публ. і прим. Л. Зашкільняка // Київська старовина. 1993. № 4. С. 12.

[22] Там само. С. 14.

[23] Грушевський Михайло. Спомини / Публ. С. Білоконя // Київ. 1988. № 11. С. 135.

[24] Там само. С. 136.

[25] Панькова С. Приватні книгозбірні Михайла Грушевського: їх історії та долі // Записки НТШ: Праці Історично-філософської секції. Львів, 2013. Т. ССLХV: Праці Історично-філософської секції. С. 451–476.

[26] Пиріг Р. Я., Тельвак В. В. Михайло Грушевський: біографічний нарис. К., 2016. С. 33; 39‒46.

[27] Детальніше див.: Кучеренко Микола. «Я почув себе літератором». URL: //immh.kiev.ua/ya-pochuv-sebe-literatorom/.

[28] Грушевський Михайло. Спомини / Публ. С. Білоконя // Київ. 1988. № 12. С. 116. Детальніше див.: Шелудякова Н. М.Грушевський – колекціонер // Український історичний журнал. 2016. № 2. С. 69‒86.

[29] Там само. С. 125.

[30] Грушевський, Михайло. Спомини / Публ. С.  Білоконя // Київ. 1992. № 2. С. 111.

[31] Там само.

[32] Там само.

[33] Там само. С. 124.

[34] Там само. С. 122.

[35] Там само. С. 123.

[36] Там само. С. 124.

[37] Грушевський, Михайло. Спомини / Публ. С. Білоконя // Київ. 1988. № 11. С. 126.

[38] Там само.

[39] Грушевський М. Щоденник (1883‒1884) / Публ. та прим. Л. Зашкільняка // Київська старовина. 1993. № 4. С. 18.

[40] Грушевський М. Щоденник (1883‒1884) / Публ. та комент. Л. Зашкільняка // Київська старовина. 1993. № 5. С. 17.

[41] Грушевський М. Щоденник (1883‒1884) / Переднє слово та публ. Л. Зашкільняка // Київська старовина. 1993. № 3. С. 31.

[42] Там само. С. 34.

[43] Грушевський М. Щоденник (1883‒1884) / Публ. та комент. Л. Зашкільняка // Київська старовина. 1993. № 5. С. 18.

[44] Грушевський, Михайло. Спомини / Публ. С. Білоконя // Київ. 1988. № 12. С. 129.

[45] Там само. С. 138.

[46] Грушевський, Михайло. Спомини / Публ. С.  Білоконя // Київ. 1992. № 2. С. 134.

[47] Там само. С. 137.

[48] Грушевський Михайло. Спомини / Публ. С.  Білоконя // Київ. 1992. № 3. С. 134.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

[contact-form-7 404 "Not Found"]
×
Location map

×