Музей працює щоденно, крім понеділка, з 10:00 до 18:00.
Київ, вул. Паньківська, 9. Тел.: (044) 288-28-07

«ДОРОГИЙ РАЙ»:
КРИМСЬКІ ПОДОРОЖІ РОДИНИ ГРУШЕВСЬКИХ

Перші слова, які Михайло Грушевський склав на кубиках для навчання абетки своєї донечки, були «море» й «Русин». У чотири рочки Катруся, яку в родині ніжно звали Кулюнею, легко їх прочитала, чим неабияк потішила Татуся[1]. Перше слово ‒ «мо-ре» ‒ викликало у дівчинки не власні яскраві асоціації, а лише дитячі фантазії за розповідями батьків та збереженими поштовими картками. Адже саме з морем пов’язана перша подорож малесенької Кулюні, якій щойно виповнився лише один рік. Пізніше таких мандрівок було чимало, але коли Михайло, Марія і Катерина Грушевські вступали до вагону того чи іншого потягу, сходили на трап пароплава в Одесі чи заскакували на борт венеціанської гондоли, ‒ батьки завжди нагадували доні про родинну поїздку до Криму влітку 1901 року жартівливим: «А пам’ятаєш?»…

Перша річниця Кулюні Грушевської
Львів. Фото І. Липи. Червень 1901 р.

***

Перший рік життя довгожданої маленької Професорівни був сповнений тривогою її батьків[2]. Проблеми з легенями через важкі пологи неабияк хвилювали, а консультації спеціалістів спонукали до, здавалося, авантюристичних кроків, на які зважувалися заради здоров’я дитини. Серед кваліфікованих порад лікарів був цілющий клімат чорноморського узбережжя Криму, куди й осмілилися вирушити Грушевські. Відзначивши 21 червня 1901 р. першу річницю Кулюні, взялися за приготування. Придбали «убрання» на чималеньку суму, майже 200 золотих ринських, для донечки «сукенку», «капелюх» і «черевички», підготували і паспорти[3]. Паспорт, виданий дружині професора Іванні-Марії Грушевській з малолітньою донькою Катериною російським консульством у Львові 29 червня (12 липня) 1901 р. за підписом консула К. Пустошкіна, є важливим джерелом до з’ясування окремих деталей подорожі[4]. Зокрема, штамп на російському прикордонному пункті у Волочиську засвідчує точну дату перетину австрійсько-російського кордону: 6 липня 1901 р. (тут і далі використовуємо старий стиль, за яким датовано переважну частину опрацьованих документів і відбувалися описані події)[5]. Сплативши 10 руб. паспортного збору та 5 руб. на користь Червоного Хреста, Грушевські розпочали свою першу кримську мандрівку.

Закордонний паспорт Іванни‒Марії Грушевської
з донькою Катериною
Львів, 29 червня (12 липня) 1901 р.
ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 931.

Зауважимо, що пряме сполучення всеєвропейського значення Гамбург‒Краків‒Львів‒Одеса розпочалося ще від 1871 р. Саме тоді залізничний рух зі Львова було продовжено до Підволочиська та Волочиська, де обабіч Збруча збіглися австрійська й російська колії. На українських землях у межах Російської імперії формування залізничної мережі бере початок зі спорудження магістралі Одеса‒Балта (1863‒1865), а далі через Жмеринку в бік кордону з Австро-Угорщиною до того ж таки Волочиська[6]. Отже, шлях до Криму можна було здолати спочатку потягом до Одеси, а далі морем, чим і скористалося сімейство Грушевських.

Листівка Південно-Західної залізниці
Початок ХХ ст.
Музей історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих

Щоб вирахувати хоча б гіпотетично час, який Михайло, Марія та малесенька Катерина провели в дорозі, скористаємося декількома підказками. Окрім вже згаданої дати перетину кордону у Волочиську, маємо й іншу. Це день явки в 1-й поліцейський відділок Ялти для реєстрації в книзі гостей готелю «Московський», зазначений на штампі в паспорті Марії Грушевської, ‒ 9 липня 1901 р.[7] Отже, за двома крайніми датами ‒ 6 (п’ятниця) і 9 (понеділок) липня 1901 р. ‒ прокладаємо маршрут Грушевських. Дні тижня для нас важливі з огляду на тогочасний розклад пароплавів, що відходили від одеського порту.

Виїхавши зі Львова та перетнувши кордон з Росією 6 липня, вже 7-го (субота) прибули до Одеси, де треба було пересісти на пароплав. Звісно, навіть без таких потужних інформаційних систем, які ми маємо на сьогодні, М. Грушевський не наважився б вирушати з малесенькою дитиною навмання. Через приятелів в Одесі або колег, які торували раніше шляхи до Криму, він добре знав, що від одеського порту в бік Ялти по понеділках, вівторках, четвергах і суботах відходить лише один пароплав і у певний час[8]. Вибору не було, тому треба було розрахувати й обрати потяг, який би дозволив мати запас часу для перепочинку та переїзду між вокзалом і портом.

Щодо потягів, то вибір був. За даними «Иллюстрированного путеводителя “Одесса”» 1900 року дістатися зі Львова до південної причорноморської красуні можна було через Волочиськ‒Жмеринку кур’єрським потягом № 1, поштовим № 3, пасажирським № 7 і змішаним № 11. Із них найзручнішими для наших подорожувальників було два ‒ № 1 і № 3, які прибували до Одеси відповідно о 9:20 та о 9:02[9]. Два інші ‒ о 16:07 та 1-й годині ночі, отже шансів потрапити на пароплав, який за розкладом по суботах відходив до Ялти о 15:00, не було[10]. За відомостями вже згаданого путівника ціна одного квитка від Волочиська до Одеси у вагоні І класу складала 13 руб. 50 коп. (*без доплати за проїзд у кур’єрських та скорих потягах). Ця приміточка теж корисна, адже за фінансовими нотатками М. Грушевського переїзд від російського кордону до Одеси обійшовся родині в 32 руб.[11] Отже, втомлені, але задоволені Михайло, Марія та Кулюня Грушевські 7 липня 1901 р. о 9:20 зійшли на перон одеського двірця з вагону саме кур’єрського потягу № 1. Зручність і швидкість для глави сімейства були важливішими за різницю у 5 руб.!

Одеса. Привокзальна площа
Початок ХХ ст.
Джерело зображення: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Odessa_downtown.jpg

Здавалося, що спроби прокласти шлях Грушевських Львів‒Одеса‒Ялта так і залишаться лише нашими реконструкціями, хоча й обґрунтованими. Але тут у пригоді стає лист Михайла Грушевського до відомого українського діяча в Одесі, письменника, бібліографа, критика Михайла Комарова, який завжди запрошував львівського професора при нагоді завітати до нього[12]. Прибувши на одеський двірець, Грушевський так і зробив, а не заставши господаря на службі вже з Криму відправив кореспонденцію. Якби застав, однозначно ми б не мали такого важливого пазлика. І правда, нема добра без лиха! Отже, облаштувавшись трішечки в Ялті, 15 липня 1901 р. вчений писав до Комарова: «Переїздячи через Одесу 7/20. VІІ, і маючи час від поїзда до парохода, заходив я до Вас до контори, але довідався, що вас у місті нема, а далеко забератися, маючи так мало часу, не відважився. Так і не удалося Вас побачити»[13]. Змістом цієї кореспонденції нашим припущенням історик надає статусу факту: до Одеси прибув 7 липня 1901 р., як уже встановили, кур’єрським потягом № 1.

Оскільки запланована зустріч не відбулася, а між 9:00 і 15:00 загалом було не так і багато часу, сімейство Грушевських певно завчасно вирушило до порту. На той час в Одесі досить успішно розвивається міський транспорт (конки і омнібуси) з середньою ціною поїздки у 5 коп. Однак жодна лінія не з’єднувала напряму двірець і порт, до того ж на останніх лавках та на задніх майданчиках конки дозволялось палити[14]. Вихід був ‒ візник. З вокзалу до пароплавів різних ліній це можна було зробити відкритими або закритими дрожками відповідно за 25 і 30 коп., а також більш комфортабельними фаетонами або каретами від 50 до 60 коп.[15] Такси перевізників друкувалися у путівниках та місцевій пресі. Впевнені, Грушевські обрали комфорт.

Одеса. Морський порт
Початок ХХ ст.
Джерело зображення: https://www.tic.in.ua/wp-content/uploads/2015/09/%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82-%D0%B2%D0%B8%D0%B4-%D1%81%D1%83%D1%88%D0%B0-4.jpg

На початку ХХ ст. від Одеси відходили пароплави за кількома напрямками/лініями: у різні причорноморські порти, до Константинополя, Александрії, Санкт-Петербурга тощо. До Ялти у літній час курсував один прямий та три кругові поштово-пасажирські рейси Одеса‒Батумі Кримсько-Кавказької лінії Російського товариства пароплавства і торгівлі (РТПІТ), а також декілька товарно-пасажирських рейсів. Транспортне морське сполучення в регіоні набуло на цей час неабияких розмахів саме завдяки потужній акціонерній компанії РТПІТ, заснованій 1856 року з ініціативи Миколи Андрійовича Аркаса ‒ батька українського культурно-освітнього діяча, письменника, композитора, історика Миколи Миколайовича Аркаса, «Історію України-Русі» якого безкомпромісно, але справедливо розкритикував Михайло Грушевський. На початку діяльності холдинг мав лише 5 пароплавів, через 2 роки ‒ вже 35, на 1869 ‒ 63, на 1913 ‒ 80[16]. Одні пароплави іменували на честь імператорів і святих, як от «Император Александр ІІ», «Великий князь Михаил» або просто »Царь» і «Царица», інші своїми назвиськами додавали пасажирам романтичного настрою («Мечта», «Византия», «Ласточка» «Надежда», «Голубчик», «Вестник», «Болтун»), інші ‒ гумору («Братец», «Сестрица», «Тетка», «Дядя», «Бабушка», «Дедушка», «Тесть», «Воробей», «Гусь», «Индюк», «Петух», «Утка»). Одні пароплави терпіли катастрофу, інші списували, а на зміну їм флот поповнювали новими[17].

Пароплав «Император Александр ІІ» ‒ одне з перших суден РТПІТ
Кінець ХІХ ст.
Музей історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих

Серед кращих і комфортабельніших суден, які обслуговували наприкінці ХІХ ст. рейси Кримсько-Кавказької лінії Одеса-Батумі, були «Цесаревич Георгий», «Великая Княгиня Ксения», «Святой Николай», «Великий князь Алексей», «Великая княгиня Ольга», «Пушкин» та ін.[18]. На пароплавах РТПІТ прямий і три кругові поштово-пасажирські рейси від Одеси в бік Ялти відходили в понеділок о п’ятій вечора, у вівторок, четвер і суботу ‒ о третій дня (за тарифом у І‒ІІ класі ‒ 15 і 11 руб. відповідно)[19]. Грушевські їхали в першому класі[20]. Час у дорозі на прямому рейсі ‒ 25 год., на круговому ‒ 27 год.[21] У ціну квитка у І‒ІІ класі входило харчування на весь час подорожі: о 8:00 ‒ чай або кава; об 11:00 ‒ сніданок (чарка горілки, закуски, дві гарячі страви, десерт і кава); о 16:30. ‒ обід (чарка горілки, закуски, п’ять у першому або чотири у другому класі гарячих страв, десерт і кава); о 20:00. ‒ вечірній чай з лимоном або молоком і білим хлібом[22]. Цікаво: чай або кава ‒ на вибір, а горілка ‒ без варіантів. Напевно, для повноти вражень! На жаль, на відміну від подорожі 1905 р., ми не знаємо, яку назву мав пароплав, з палуб якого Грушевські милувалися розкішними краєвидами й архітектурними пам’ятками Криму, які вперше відкривали для себе.

За розкладом о 18:00 в недільний день 8 липня нарешті відкрилась завіса незрівнянної і величної панорами Ялти, яка живописно розкинулась амфітеатром уздовж берега моря. Невеличке містечко на кільканадцять хатин та кількасот мешканців, якого на початку ХІХ ст. не позначали навіть на мапі Кримського півострова, за сто років активно розбудовується і впевнено набирає статусу модного курорту, за словами Олександра Кониського ‒ «столиці» південного берега[23]. Чимало зусиль для піднесення благоустрою та санітарного стану Ялти свого часу доклав український поет, перекладач античної літератури Степан Руданський, який у 1861‒1873 рр. працював тут міським лікарем. Наприкінці ХІХ ст. у місті постійно мешкало 18 тис. осіб, серед них татари, греки, росіяни, вірмени, євреї, турки, караїми[24]. Заради найвибагливіших гостей, яких у 1900 р. налічувалося понад 15,5 тис.[25], Ялта переживала перманентну будівельну трясучку. «Нове місто», зі своїми готелями, пансіонатами, магазинами, місцем вечірніх прóходів, було без сумніву комфортабельнішим і престижнішим. На збігу ХІХ‒ХХ ст. у цьому районі відпочивальників приймали готелі «Россия», «Санкт-Петербург», «Франция» й інші, у «Старому місті» ‒ «Центральна», «Крым», «Европейская», «Гранд-Отель». Усі ці комплекси, окремі з занадто амбітними назвами, зосереджувалися на/або поблизу Набережної та поруч із молом[26]. До готелів «Старого міста» за бажанням чи з економії добиралися й пішки. До послуг тих, кого вмовили поселитися далі від пристані, завжди напоготові були візники з найкращими екіпажами, «чудными корзинками» з парасолями, дорогими фаетонами і ще дорожчими кіньми. Для впорядкування роботи місцевих «таксистів» вводились спеціальні правила: бути тверезими, ввічливими, від коней на стоянках не відходити, всередині екіпажу не лежати, під час їзди не палити. Усі ці приємності оцінювалися в межах міста незалежно від відстані у 20‒30 коп. (з багажем ‒ 40 коп.)[27].

Ялта. Панорама з південно-західного боку
Початок ХХ ст.
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Ялта. Панорама з північно-східного боку
Початок ХХ ст.
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Отож, ще не встигли Михайло, Марія й Кулюня зійти на берег, а власне зведений 1891 р. ялтинський мол, як комісіонери місцевих готелів і пансіонатів наперебій кинулися пропонувати свої послуги. Така знайома картина! Чи то через втому з далекої дороги, чи то на слушну на перший погляд пораду поселитися подалі від центру і Набережної з її незчисленними охочими до променадів, але першу ніч в Ялті Грушевські провели в готелі «Московський», що наприкінці Пушкінського бульвару в «Новому місті». Готель, що належав лікарю Гефтеру, був побудований з дотриманням усіх правил гігієни і санітарних норм, з сорока світлими комфортабельними номерами та власним рестораном. Літня ціна складала від 1 руб. до 3 руб. 50 коп. за добу, що майже вдвічі нижче за готелі в центральній частині Ялти. Але рекламований «чудный» вид на гори і море не міг захопити гостей через малопривабливу картину бульвару, що простягнувся вздовж річки Учан-Су. Відпочивши й оглянувшись, куди їх занесло, у понеділок дружно пішли до 1-го поліцейського відділку, що в невеличкому провулку Виноградної вулиці, де в паспортах зареєстрували місце проживання в готелі «Московський». А далі помандрували в пошуках чогось комфортнішого.

Спустившись до моря Пушкінським бульваром, на перехресті з Набережною навпроти Олександрівського скверу помітили затишний куточок з ошатними дачними будиночками 1880-х рр., об’єднаними під однією милозвучною місцевою назвою «Джаліта». Так у давні часи іменували Ялту. Однак комфорт тут не поступався кращим європейським пансіонатам-готелям. Облаштована у швейцарському стилі, «Джаліта» потопала в зелені декоративних рослин, ансамблях вишуканих клумб і фонтанів. Сад захищав її і гостей від гамору міста, а разом з тим у декількох кроках вже шумкотіло море. Для відпочивальників тодішній власник дачного комплексу, агент московського страхового товариства «Россия» М. Волков пропонував 120 номерів на вибір за ціною розрекламованих готелів (до 7 руб. за добу) з домашньою кухнею за системою «Table d’Hõte», кабінетом для читання, піаніно і комісіонерами[28]. Поруч ‒ найзручніше місце на Набережній, Олександрівський сквер, з якого можна милуватися морем, кондитерські і фруктові лавки. Кращого місця для малесенької Кулюні годі було й шукати. «Джаліту»/«Маленьку Ялту» Грушевські неабияк полюбили, оселившись тут і наступного разу, 1905 року. Але на той час комплекс уже значно розширився, і ми завітаємо до нього разом з професорською родиною через 4 роки.

Ялта. Дачний комплекс «Джаліта»
Початок ХХ ст.
Джерело зображення: http://www.kajuta.net/node/3429

Розрахувавшись з «Московським» (4+3 руб.), не пізніше як наступного дня, 10 липня, Грушевські перебралися в затишний пансіонат, і, як мало бути,  навідалися вже в поліцейський відділок № 2, що на Набережній, де отримали нову реєстрацію: «Дача Джалита»[29]. Завдячуючи комунікації з рідними, учнями, приятелями, яку вчений не обривав і на час вакацій, вдалося встановити номер, який дістався Грушевським на дачі у 1901-му ‒ 88-й. Його ми бачимо на адресному боці поштової картки, отриманої від учня і активного ентешівця Стефана Томашівського[30].

Лист С. Томашівського, адресований М. Грушевському в Ялту
на дачу «Джаліта»
Львів, 31 серпня (за н. ст.) 1901 р.
ЦДІАК. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 792. Арк. 11 зв.

Ялта. Головна алея дачного комплексу «Джаліта»
Початок ХХ ст.
Джерело зображення: http://www.kajuta.net/node/3429

Нарешті вже можна відпочивати! Однак для початку, окрім вже відбутої повинності в поліцейських відділках, за курортними канонами належало оплатити в міську казну обов’язковий «сезонный сбор», який використовували на щоденні концерти в Міському саду, належний порядок там і благоустрій міста. Між іншим, літніх відпочивальників в Ялті називали «несправжніми», «ситцевими» або «коленкоровими», бо справжній сезон тут припадав на кінець літа і ранню осінь. Але на цей оксамитовий сезон припадали і виклади професора Михайла Грушевського: його лекції та «історичні вправи». А тому «сезонний білєт» за 4 руб. 50 коп. хоча й «ситцевим» відпочивальникам Грушевським довелося придбати[31]. Разом із ним видавали «гостевой билет» на вхід до Міського саду з 20:00 до 24:00, коли там звучала «жива» музика або влаштовувалися вистави за участі зірок, що загостили до Ялти. Чи насолоджувалося подружжя Грушевських з огляду на час і маленьку донечку вечірньою музикою, невідомо, але курортні правила щодо зборів вони приймали. До речі, Міський сад з його тінястими закутками не раз ставав доброю схованкою від літньої спеки. Ще лаштуючись у подорож, Грушевський запитував у Комарова, чи в Ялті у липні‒серпні «не занадто гарячо ‒ так щоб не можна було витримати?»[32] Сад був також і майданчиком для карбування впевнених кроків Кулюні в перших її черевичках, придбаних батьками іще у Львові.

Наступною акцією курортного розпорядку професорської родини стало придбання путівника. Поза сумнівом, найкращим тогочасним провідником півостровом і, зокрема, Ялтою, був «Практический путеводитель по Крыму с приложениями» Г. Москвича, а власне вже його наклади за п’ятим виданням 1896 р. Заснувавши в Ялті 1888 р. видавництво путівників, Григорій Москвич виявив себе не лише талановитим автором, організатором екскурсійного бізнесу, але й успішним менеджером. За життя він підготував 14 путівників у 223 виданнях загальним накладом 825 тис. примірників. Завдяки цікавому викладу, практичним рекламним блокам, енергії й вдало налагодженій рекламі його книги користувалися особливою популярністю серед відпочивальників і мандрівників. На початку ХХ ст. Г. Москвич переїхав до Санкт-Петербургу, продовжуючи розвивати улюблену справу у заснованому видавництві «Русский Бедекер», не без амбіцій вважаючи себе продовжувачем справи славнозвісного Карла Бедекера, ім’я якого дало назву європейським гідам-«бедекерам».

Одним із найуспішніших проєктів Г. Москвича став путівник по Криму, який витримав 27 перевидань. Його можна було придбати на пароплавах РТПІТ, у книгарнях, готелях, на популярних туристичних маршрутах, він був добрим порадником щодо побуту, лікування, транспортного сполучення, інтелектуальних розваг, подаючи детальні огляди найцікавіших екскурсій. Особливістю 5-го видання цього путівника, яке почало виходити з 1896 р., став доданий автором російсько-татарський словник. Це нововведення вражає пошаною до мови корінних мешканців, з якими випадало спілкуватися кожному, хто мав нагоду відпочивати чи подорожувати містами й містечками Криму. Доповнюючи й перевидаючи свій путівник Кримом, Г. Москвич залишав переважно незмінну ціну ‒ 1 руб. Саме стільки витратив на путівник і Михайло Грушевський[33].

Москвич Г. Практический путеводитель по Крыму. 5-е изд. Одесса, 1896
Титульний аркуш з рекламою.

Не гоже зазирати в чужий гаманець, а ми, вибачайте, Михайле Сергійовичу, час від часу таки зазираємо. Ви самі спровокували нас, бо у своїй записній книжечці фінансових витрат за 1901‒1905 рр. лаконічно зафіксували головні «статті» курортного бюджету 1901 року, який склав 793 золотих ринських (630 руб.)[34]. У підсумку скупі фрази і цифри обернулися на справжній ілюстрований путівник: адреси, побут, розваги, подарунки, екскурсії. Ну хто ж відмовиться скористатися ось такими підказками: «Дорога до границі», «До Одеси», «До Ялти», « Моск[овський] готель», «Джалита», «Сезонний білєт», «Білєти ‒ 100 купалень», «Купальник», «Путеводитель», «Кореспондентки», «Марки», «Телеграми», «Бібліотека», «Книги», «Фотогр[афії] до стереоск[опа] etc.», «Японські річи», «Перфуми», «Парасолька», «Дарунок Галі (ваза)», «Білєти до Лівадії», «Симеїз», «До Геленджика», «Керч», «Судак дорога», «Подоріж в Гурзуф», «Дорога з Ялти до Одеси», «Провідник по Одесі», «Білєти і багаж до «Волоч[иська]»[35].

Жодної подорожі початку 1901‒1905 рр., навіть першої італійської 1904-го, історик так детально не зафіксував для майбутніх дослідників. Таку увагу до фіксації кримських витрат 1901 р. можемо пояснити закарбованими в пам’яті вченого словами Олександра Кониського, якому наприкінці 1895 р. ‒ на початку 1896 р. довелося лікуватися на Південному березі Криму, про страшенну тутешню дорожнечу. У листах до свого вихованця, молодого львівського професора він з притаманною категоричністю і безкомпромісністю писав: «Влітку Крим ‒ дорогий рай», а в Ялті, мов, «і з мертвого шкуру здеруть», бо ялтинці знають і поважають лише «кишеню приїжджих»[36]. Важлива й інша обставина, що спонукає нас зазирати в цей чарівний блокнот: у той рік Грушевський не вів щоденника, а адресати професора не зберігали так ретельно його листів, як це робив він. І тому емоційних щоденникових замальовок про Ялту і Крим не маємо взагалі, а виявлення багатьох листів до колег, учнів, приятелів, відправлених із «Джаліти», ‒ іще попереду.

Озброївшись практичними порадами Г. Москвича, родина Грушевських почала освоювати головні переваги Ялти. Що ж насамперед «пропонували» відпочивальникам: підсоння, повітря, купальні, виноградотерапію, кумис, кефір. І все це з відповідним епітетом «цілющий»! Підсоння й повітря ‒ безкоштовно щодня й щохвилини, хоча і за прописаними порадами: охочі справляти сидні повинні відірватися від диванів і кожного дня вирушати на прóходи. Грушевський прислухався до настанов активного руху, аж збив черевики, які довелось недешево «направляти» за 1 руб. 20 коп.[37] Особливих консультацій вимагали морські купання та підготовка до них. У сезон в Ялті працювало приблизно 50 лікарів різних фахів, а серед них і дитячі. Найвірогідніше, з них і розпочали. А щодо вибору міських «купалень», то тут і путівник, і працівники «Джаліти», і її постійні клієнти торохтіли навперебій.

Із чотирьох пляжів початку ХХ ст., які були однією з головних щоденних атракцій курортників Ялти, наших відпочивальників однозначно влаштовувала купальня Чалого, що навпроти Олександрівського скверу і поруч з «Джалітою». Вона вирізнялася нечутливістю до хвилювання моря і мілким берегом[38]. Купатися радили спочатку один раз на день, а призвичаївшись ‒ двічі, перебуваючи у воді 3‒7 хвилин. За настановами лікарів найкращим вважався вранішній час, але не раніше як через годину після смачної кави. Ціна за вхід «без белья» (йшлося про рушники) складала 7‒10 копійок, «с бельем» ‒ 10‒15 коп.[39] Пропонувалися й місячні абонементи, чим і скористався М. Грушевський, придбавши квиток на 100 купань за 4 руб., а також рушники та полотно, аби не користуватись казенними, які коштували відповідно 3 і 5 коп. на один вхід[40]. Купальники були обов’язковими для чоловіків, жінок і дітей із 10 років. Ті, хто ігнорував цими обов’язковими постановами, притягалися до судової відповідальності[41]. Оскільки тогочасні купальники, особливо жіночі, були громіздкими та незручними, окремі відчайдухи норовили зняти з себе хоча б частину лахміття, за чим строго стежили стражі порядку. Певно, пані Марія завчасно, ще у Львові, придбала, радше замовила купальний костюм, радячись зі своїми подругами, які знали тогочасні європейські тенденції.

Сучасні дослідники еволюції купальних костюмів розповідають, що наприкінці ХІХ ст. пані й панянки купалися в сукнях довжиною до п’ят, з корсажем або й криноліном (широка нижня спідниця). Під сукню зазвичай вдягали щільну білизну, на ноги панчохи та туфлі з тканини, на голову ‒ очіпок або капелюх. Власне, такий жіночий купальний костюм не мав нічого спільного із сучасним і більше був схожий на повсякденне вбрання, аніж на одяг, в якому було б комфортно забрідати у воду, вже не говорячи про плавання. Про це взагалі не йшлося, а вся атракція під назвою «морські купання» зводилася до проходів на мілизні, у воду заходили максимум по коліна[42]. Цікаве видовище! Це вам не Давня Греція і не Давній Рим! І в чому ж користь таких купань, щедро розрекламованих у тодішніх путівниках і спеціальній літературі? Хто з сучасних жінок хотів би піддавати себе таким тортурам? Дружно скажемо: Vivat libertas!

Купальні початку ХХ ст.
Джерело зображення: https://www.livemaster.ru/topic/347771-pervye-kupalnye-kostyumy-19-nachalo-20-veka

Початок ХХ ст., яке називають сучасником купальних костюмів, приніс нові тенденції в їхню моду, насамперед жіночу. У прямому сенсі це можна назвати полегшенням. Поступово зникають довжелезні сукні, корсажі і криноліни, а на зміну їм приходять легкі блузи, подовжені шорти-панталони, поверх яких вдягалась спідничка. У моду, слідом за чоловічими купальниками, входить особливий дизайн: вони виготовлялися переважно з чорно-білої тафти й мали комір за фасоном «матроски». Комплекти доповнювалися чорними панчохами та чорними шкіряними сандалями. Незмінними аксесуарами залишалися капелюшки. Оскільки всі ці нововведення далеко не відійшли від середньовічних канонів приховати жіноче тіло і навіть його силуети, поверх вдягалися спеціальні накидки. Їх носили на пляжі, а знімали лише біля води. У якому костюмі виходила на берег ялтинської купальні Марія Грушевська ‒ тогочасні фотокамери й листи не зафіксували[43]. Знаємо лише, щоб доповнити свій купальний ансамбль, в магазині «Моды шляп» Ф. Гільгур, що на Набережній (будинок Решеткіна), вона пригледіла «пуделко на капелюх»[44].

Купальні костюми початку ХХ ст.
Джерело зображення: https://lifter.com.ua/foto-o-tom-kak-menyalis-kupalniki-za-poslednie-200-let-10237

А от професору Грушевському у Львові було не до купального костюму. За тиждень до подорожі, 12 липня (за н. ст.) 1901 р., він вперше і, на жаль, не востаннє, заявив про резиґнацію з посади голови Наукового товариства імені Шевченка. Разом з ним до демісії вдалися Іван Франко, Володимир Гнатюк і Стефан Томашівський[45]. Настій був таким, аби чимдуж гайнути на море, яке заколихає все пережите. І він практично розрахував, що цього добра в Ялті буде достачу. Тому по приїзді в одному з модних галантерейних магазинів, можливо В.Я. Айваза, що на розі Набережної і Катерининської (будинок Шахназарова), придбав собі костюм для купання за 60 коп.[46] У той час чоловікам заборонялося оголювати в громадських місцях торс вище поясу, тому їхнім вбранням для купання був комбінезон з коротким рукавом і шортами переважно в смужку, запозичений у циркачів. Елементи смужки, як згадували, поступово ставали декором і жіночих костюмів.

Серед тогочасних корисних порад для гостей Криму надибали на одну, ніби спеціально написану для Грушевського: «Ті, хто проводить вдома цілі дні в кабінеті, на півдні не повинні дивитися в книжку, найбільше, що їм дозволяється ‒ пробігтися шпальтами газетки за чаєм чи кавою»[47]. Та не був би професор Грушевський професором Грушевським, якби поруч, на Набережній (будинок Решеткіна), не надибав на книгарню й бібліотеку Ю. Волкової, в якій на початку ХХ ст. вже зібралося декілька тисяч примірників різних видань. А крім того, передплачувалися наукові журнали, як от «Вестник Европы», «Русская мысль», «Русское богатство», «Исторический вестник», «Русский архив», а також популярні: «Вокруг света», «Вестник моды», «Стрекоза» тощо. Не зайвим було ознайомитись і з біжучими новинами, які подавали «Русские ведомости», і з невгамовними шипіннями на українство «нововременских» гусаків. Не довго думаючи, Михайло Грушевський придбав місячний абонемент І розряду за 2 руб., який давав право отримувати 4 книги включно з одним свіжим журналом. Міняти книги можна було не частіше, аніж 1 раз на добу[48]. Цікаво, скільки разів львівський професор відвідав бібліотеку-книгарню на ялтинській Набережній?

Рекламне оголошення книгарні та бібліотеки Ю. Волкової в Ялті
За виданням: Москвич Г. Практический путеводитель по Крыму. 5-е изд. Одесса, 1896

Для тих, хто перед відпочинком неабияк втомився від напруженого спілкування, особливою мудрістю вирізнялася настанова «проводити час не між людьми, а між сосен та кипарисів, вслухатися не в людський гомін, а шепіт моря»[49]. Наситившись першими враженнями від купалень і моря, прогулянками Міським садом і Набережною, спогляданням місячної доріжки зі скверу, Грушевські вирішили розширити географію свого відпочинку. Озброївшись путівником, розмірковували над маршрутами. Через маленьку дитину звабливі цілющі прогулянки в гори відклали на потім, а на липень спланували мандри до найближчих західних околиць Ялти ‒ Лівадії та Сімеїзу.

До Лівадії ‒ рукою подати, 2 версти (трішки більше 2 км), туди можна дістатися з приватними екскурсіями, але найвірогідніше Михайло, Марія і Катруся Грушевські віддали перевагу родинній подорожі, яку, напевно, здійснили в «колясці». Мав бути це вівторок чи п’ятниця, бо лише в ці дні з дозволу управляючого можна було оглянути царські маєтності, простий, але вишуканий інтер’єр Великого палацу з творами Айвазовського, Маковського та інших митців. Імператорська резиденція славилася не лише Великим і Малим палацами, але й повітряною металевою галереєю (пéргола), оповитою дикорослими трояндами, оранжереями, в яких окрім інших екзотичних квітів розпочали культивувати і хризантеми, фонтанами, красенем-парком з його неповторними пейзажними полотнами. На березі прекрасна купальня й басейн[50].

Малий палац у Лівадії
Початок ХХ ст.
Джерело зображення: https://www.pinterest.nz/pin/551831760585412729/

Освоївши цей перший туристичний маршрут, наважилися і на наступний ‒ до Сімеїзу, який козиряв найкращим у Криму берегом для купання, дивовижними скелями «Кішка», «Диво», «Монах». Дістатися можна було паровим катером або мальпостом (поштовими каретами)[51]. Можливо, М. Грушевський вирушив до Сімеїзу на оглядини майбутнього місця родинного відпочинку. А можливо цікаво було подивитися, де 5 років тому лікувався його «хрещений батько» в громадсько-політичному житті Олександр Кониський. Тоді він і свого «Хлопця» щирим серце благав зимувати у Сімеїзі, називаючи його «найтеплішим, найзатишнійшим і спокійним кутком Південного берега»[52]. Можливо мав намір з’ясувати, чи реально придбати ділянку у спадкоємців Івана Мальцова, який заклав перспективи розвитку селища як курорту. Про наміри М. Грушевського набути реальність в Криму є дещо пізніші згадки, але, напевно, виношував цю ідею довго. Так, пишучи у серпні 1909 р. до Михайла Грушевського про свої плани щодо розширення маєтностей в Алупці, Євген Чикаленко зауважував: «До Криму ще не їздив, одклав на осінь, а тим часом зробив помилку. На думку Присецького, треба було прикупити ще десятків скільки сажнів “для округления” участка, а тим часом Токмакова вже роспродала всі участки землі по далеко більшій ціні, ніж я купив. Шкода, що й Ви втеряли гарне місце»[53].

Крим. Сімеїз
Початок ХХ ст.
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Сімеїз. Скелі Діва і Монах
Початок ХХ ст.
Музей історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих

За екскурсіями, купальнями та прогулянками непомітно збігав липень. Ще в перші дні курортного життя в Ялті М. Грушевський розіслав листи на придбаних «кореспондентках» з видами Ялти і Криму рідним, учням, приятелем. Серед його перших адресатів була і сестра Ганна Шамраєва (Грушевська), яка вже 14 липня1901 р. відповіла про отриману картку з новиною про прибуття брата до Ялти[54]. Мешкаючи на той час у Тифлісі, вона з чоловіком, донькою Ольгою та сином Сергієм, якому ось-ось, 17 серпня, мав виповнитися рік, вибралися на відпочинок у Геленджик неподалік Новоросійська. До них приєдналася матір, Глафира Захарівна, і брат Олександр. І Ганна почала наполегливо вмовляти старшого брата приїхати до Геленджика, адже вирушати їм усім та ще з двома дітьми до Ялти було складно і дорого. Запевняла, що не буде проблем ні з проживанням, ні з харчуванням, ні навіть з молочком для Катрусі. Нагадувала про психологічний стан матері, яка ще не відійшла після смерті батька. Родинний пієтизм переміг, і зібравши заздалегідь придбані подарунки, Михайло, Марія та маленька Катерина знову пароплавом РОПІТ Кримсько-Кавказької лінії помандрували до Новоросійська[55].

Рейси Одеса‒Батумі від Ялти відходили увечері 4 рази на тиждень, час у дорозі ‒ приблизно 34 год.[56] Щоб встановити день виїзду, зазирнемо знову до паспорта Марії Грушевської, в якому з’явився ще один штамп: «Явлен в Геленджикском сельском правлении Новороссийского округа Черноморской губернии и в книгу под № 1472 записан. С. Геленджик. 31 июля 1901 г. Старшина М. Яковлев». Отже, враховуючи день реєстрації та розклад рейсів, Михайло, Марія та Катерина виїхали з Ялти у неділю, 28 липня, а прибули до Новоросійська, а звідти до Геленджика, у вівторок, 30 липня. Там, на дачі Іллінської, упродовж двох тижнів старші Грушевські насолоджувалися спілкуванням, а Катруся познайомилася зі своїми сестричкою і братиком у перших Олюсею та Сергієм, якому до дня народження від себе презентувала «бальон» (по-галицьки ‒ гумовий м’яч)[57].

Лист Івана Труша до Михайла Грушевського, адресований у Геленджик
Київ, 7 серпня 1901 р.
ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 794. Арк. 8‒8зв.

Час повертатися до «Маленької Ялти». І знову пароплав РТПІТ, тепер вже рейс Батумі‒Одеса з заходом в Ялту. А тут на шляху Керч і Судак з історичними пам’ятками, які професору Грушевському ой як не терпілося оглянути. Хто знає, коли ще доля сюди занесе. Але ж для маленької Кулюні це вже було занадто. Тому прийняли компромісне рішення: Михайло сходить на берег у Керчі, а Марія з донечкою прямує до Ялти. Так і зробили. На світанку судно наближається до порту, але на пристань не заходить, зупиняється на рейді. Звідти пасажирів доправляють на берег невеличкими пароплавами. Ось так Михайло Грушевський отримав нагоду ознайомитися зі столицею Боспорського царства ‒ Пантікапеєм. Впевнені, першим уважно обстежив найдавніший зразок сакральних споруд зниклої Візантії, Криму і загалом сучасної України ‒ церкву Івана Предтечі VІІІ ст. н. е. Не оминув і Керченський музей старожитностей Імператорської археологічної комісії, заснований 1826 р., експозицію якого можна було оглянути лише з дозволу директора Карла Думберга[58]. Впевнені, двері музею для львівського професора відчинилися. На жаль, вже не в розкішній будівлі на горі Мітрідат і не Карлом Думбергом, який непередодні звільнився за станом  здоров’я, а його наступником Владиславом Шкорпилом.

Далі по маршруту ‒ Судак, куди наш мандрівник дістався 16 серпня 1901 р. І не знали б ми дату цього приїзду, якби не затримався один з чотирьох літніх рейсів, яким він планував повернутися в Ялту[59]. Щоб дружина не хвилювалася, Михайло відправив із Судака телеграму: «Если параход опоздает останусь Гурзуфе». А коли переконався, що в той день вибратися з Судака шансів немає, навздогін у «Джаліту» телеграфує ще раз: «Приеду вероятно суботу утром», тобто 17 липня, яке випадало якраз на суботу[60]. Благо, телеграми в той час з Судака можна було відправляти з 7:00 до 24:00.

Телеграма Михайла Грушевського, відправлена з Судака дружині
на дачу «Джаліта» про затримку пароплава
ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 940. Арк. 17; 18.

Переживши цю пригоду і прибувши нарешті до Ялти, Грушевські вирішили не залишати її «ситцевим» відпочивальниками, а стати «справжніми». Розпочинався сезон виноградотерапії, яка заряджає не лише новими силами, а й позитивними емоціями. На згадку про «дорогий рай» ‒ милий, але недешевий Крим ‒ закупили листівок з найрізноманітнішими видами, окремі з яких вціліли донині і тепер складають частину меморіальної колекції Музею Михайла Грушевського. Не втрималися, щоб не поповнити і мистецьку збірку, угледівши поруч, на Набережній, цілий ряд магазинів. Це й «Художественный магазин Л. Зембинского» з великим вибором вишуканих речей, і «Магазин японских и китайских изделий» з прямими поставками з Нагасакі, Шанхая і Сингапуру, і «Восточный магазин И.Х. Абрамова» з кавказькими, персидськими і турецькими килимами й паласами. У результаті до багажу додалися «японські річи», ваза, татарський палас і навіть чадра. На подарунки прикупили парфумів. Пані Марії дістався найдорожчий презент ‒ гарнітур з хризолітами (83 руб.), Кулюні ‒ «бальон», певно подібний до того, який подарувала Сергійкові в Геленджику, а собі професор набув невеличкий додаток до домашньої книгозбірні і, як завзятий ласун, ‒ конфетюри[61].

Ялта. Набережна
Початок ХХ ст.
Джерело зображення: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=21590135

Найцілющіше повітря і найніжніше море, найкорисніші виноград, кумис і кефір не могли вповні репрезентувати для наших інтелектуалів-відпочивальників справжній колорит Криму. Професор Грушевський, який своїми дослідженнями відстоював право всіх народів на власну землю і власну історію, міг осягнути Крим через пам’ятки, культуру, традиції, мову, побут його корінної людності. А для цього треба було трішечки від’їхати від курортної столиці. Таку прощальну невеличку подорож-прогулянку Грушевські здійснили на початку вересня. Обрали Гурзуф, що в 14 верстах від Ялти, скориставшись, найвірогідніше, маленьким пароплавом з однойменною назвою цього курорту[62]. Тогочасний Гурзуф ‒ це маєтності акціонерного товариства і велике татарське селище. Зазвичай туристи знайомилися з розкішним парком під звуки оркестрів і шелест «пушкінського платану», в тіні якого, за легендою, надихався поет, скалами-близнюками, панорамою на Аюдаг. Але наше сімейство більше цікавило татарське селище, що розкинулося амфітеатром на схилах гори. Тут і татарські саклі, і миловидні дачі, і особливий аромат татарської кухні.

Гурзуф. Паровий катер на тлі скал-близнюків
Початок ХХ ст.
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Гурзуф. Загальний вид курорту
Початок ХХ ст.
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Гурзуф. Центральні готелі курорту
Початок ХХ ст.
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

На прощання придбали у Ялті дорогі знімки для стереоскопу, розрахувалися і розпрощалися з «Джалітою» й морем, повідомивши родичів: «Коло 15-го приїдемо»[63]. «Дорогий рай» закінчився. «Кене корюшкендже!»/ «До нових зустрічей!»

Знову пароплав, море, Одеса, де до валізи додався путівник містом, і далі до Волочиська[64]. День народження Михайло Грушевський зустрів вдома наспілими привітаннями[65]. І споминами.

***

За декілька місяців родина прийняла рішення обзавестися власною віллою, для зведення якої 2 листопада (за н. ст.) 1901 р. придбали парцелі на львівській Софіївці[66]. Упродовж 1902 р. йшло будівництво, а з ним ‒ нескінченні клопоти. За порадою колег на вакації Грушевські вибралися до Криворівні, де провели всеньке літо. Не могли натішитися прекрасною погодою, приємним товариством, купанням у Черемоші, збиранням виробів «гуцульської штуки»[67]. Там же минули вакації і 1903-го. Повернувшись навесні 1904 р. з Італії, де подорожував з І. Франком, на кінець літа М. Грушевський вирішив потішити дружину і донечку «артистичною дамою» Венецією. Маленька мандрівниця вже підросла, і матуся гордо розповідала родичам: «Кулюня веде себе дуже гарно, нема з нею ніякого клопоту, ходить з нами всюди і робить 8 кільометрів на день, ще й підскакує по дорозі»[68].

Зі зведенням вілли образ неповторного й милого Криму реально оселився в її інтер’єрах, тішив господарів та навівав спогади. «Дорогий рай» щодня оживав у талановитих кримських етюдах «поета сонця» Івана Труша, яких вже на 1905 р. в мистецькій збірці історика налічувалося понад тридцять[69]. Подорожі Труша до Алупки, Гурзуфа, Ялти, Алушти, Сімеїзу, Севастополя у 1901 і 1904 рр. без сумніву були спонукані й розповідями Грушевських про свою першу кримську мандрівку[70].

Влітку 1905 р. вона повторилася. Грушевські знову вирушили до Ялти, завчасно придбавши купальні костюми й курортні вбори[71]. Змінили навіть плани щодо подорожі в Італію, про що вчений занотував ще на початку серпня в щоденнику: «Думаємо їхати замість Riva до Криму»[72].

Маршрут проклали новий, адже Кулюня ще ніколи не бачила української столиці, як завжди звав прадавнє місто Київ її татусь. У суботу, 26 серпня (за ст. ст.), виїхали зі Львова і провели в Києві майже тиждень, спілкуючись насамперед з рідними, адже сюди перебралися мама і сестра Ганна з дітьми. Михайло Сергійович використав також час для зустрічей, зокрема зі своїм учителем Володимиром Антоновичем. Побував на об’єднаних нарадах Української радикальної партії та Української демократичної партії, «старався склеїти порозуміння між радикалами й демократами»[73]. І звісно, в Міському театрі.

Одеса. Вид на море
Початок ХХ ст.
Джерело зображення: https://www.tic.in.ua/wp-content/uploads/2015/09/%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82-%D0%B2%D0%B8%D0%B4-%D1%81%D1%83%D1%88%D0%B0-5.jpg

2 вересня попрямували в Одесу, де Грушевський встиг побачитися з меценатом К. Володковичем та давнім приятелем М. Комаровим, агітуючи їх підтримати ідею видання у Києві щоденної української газети. Володкович взяв близько до серця і цю справу, і справу спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку у Львові під опікою Наукового товариства імені Шевченка[74]. З таким піднесеним настроєм по обіді 3 вересня вирушили до Ялти, і вже на пароплаві Михайло Грушевський не втримався, щоб не повідомити всі добрі новини киянам. Перед приходом до Ялти, 4 вересня, на борту «Святого Николая» він переповів Сергію Єфремову про всі перемовини, не забувши зазначити місце написання кореспонденції: «Паровоз “Николай”». Так нашвидкоруч він обізвав пароплав вже відомого нам РТПІТ, іменований на честь покровителя мандрівників святого Миколая Чудотворця. Введений в експлуатацію 1893 р., він вміщав 189 пасажирів у каютах І та ІІ класів[75].

Пароплав «Святой Николай» РТПІТ
Початок ХХ ст.
Джерело зображення: http://seafarers.com.ua/commercial-and-passenger-fleet-of-odessa/11367/

І знову, як минулого разу, загостили в «Джаліті», яка на той час уже стала іншою[76]. Того року «Маленька Ялта» піднесла своїм гостям розкішний дарунок ‒ новий триповерховий корпус за проєктом місцевого архітектора Миколи Краснова. Це був готель високого рівня: у кожному номері електрика, вода, балкони. На даху облаштовано оглядовий майданчик, який використовували також для вечірніх танців. Внизу ‒ ресторан, винна лавка, аптека і перукарня. Чи віддав перевагу «маньяк» на тишу[77] Михайло Грушевський комфорту взамін затишних дачних будиночків? Можливо.

Ялта. Готель «Джаліта»
Після 1905 р.
Джерело зображення: http://www.kajuta.net/node/3429

Змінювалася і Ялта. Гасові вуличні ліхтарі потроху поступалися електричним, які минулого разу освітлювали лише декілька вулиць, насамперед Набережну та район молу. Популярним серед відпочивальників став вишуканий «Путеводитель по Крыму А. Безчинского», виданий у Москві невдовзі після першої кримської мандрівки Грушевських. Однак, ні в щоденнику, ні у фінансових записниках історик детально не описав цей відпочинок. Проте, навіть лаконічна щоденникова нотатка вказує на точні дні подорожі, і вже нічого не треба самим вираховувати[78]. Немало може сказати і лаконічний звіт про витрати: 17 днів відпочинку в Ялті обійшлися родині у 260 руб., з них 125 руб. ‒ помешкання, 15 ‒ екскурсії, 2 ‒ концерти, 88 ‒ харчування, 30 ‒ дрібні витрати. Кошти на дорогу склали відповідно 129 руб. і 110 руб.[79]

«Дорогий рай» у фінансовому відношенні став ще дорожчим, адже, пригадуємо, на 2 місяці відпочинку у 1901 р. затратили 630 руб.[80] У емоційно-сентиментальному ‒ ще милішим. Із п’ятирічною донечкою могли вже дозволити собі і концерти, і нові екскурсійні маршрути. Серед таких окремим рядком виділили одну ‒ Балаклава, що за 80 верст від Ялти. Про це невеличке містечко навколо бухти-озера з однією головною вулицею тоді писали: «Балаклава поки що тихе, стокійне місто, і в цій тиші ледве чи не головна спокуса». На терасах над набережною на голих скелях зводилися також будинки на 4-х паралельних вулицях без назв, а лише під номерами. На березі бухти містилися два готелі по 25 номерів кожний від 75 коп. до 3 руб. на добу з павільйонами на воді. З початку ХХ ст. Балаклаву включили в поштовий тракт Севастополь‒Ялта, яким, вірогідно, і скористались Грушевські, щоб помилуватися дивовижною бухтою з багатолітньою історією[81].

Балаклава. Загальний вигляд
Початок ХХ ст.
Музей історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих

Не забули й про подарунки. Кулюня вибрала собі «японську місю» (ляльку), а пані Марія знову зазирнула до магазину модних капелюхів, придбавши і собі, і небозі Стефанії вишукані обновки[82]. 21 вересня цього разу вже «справжні», «оксамитові» відпочивальники знову прощалися з морем, Ялтою і «Джалітою», не передчуваючи, що вже ніколи її не побачать. На сучасній маті Ялти не побачимо цей затишний куточок і ми. У роки Другої світової війни корпуси «Джаліти» так постраждали, що прийняли рішення їх розібрати. У 1944 р. на Набережній від Пушкінського бульвару до перетину з сучасною вулицею Катерининською розбито сквер імені Калініна, що злився з колишнім Олександрівським, з якого Грушевські не раз милувалися морем[83].

Перед виїздом терміново треба було замінити закордонні паспорти Михайла та Марії з Катрусею, видані в березні 1902 р., на спільний для всіх трьох. На той час їх оформлення проходило досить швидко, саму процедуру прописували навіть у путівниках[84]. Звернувшись 13 вересня 1905 р. з поданням до Севастопольського градоначальника Олександра Спицького та оплативши всі послуги, Грушевські отримали документ за поданою адресою «Джаліти» і вирушили в дорогу[85]. Знову Ялта‒Одеса, а звідти ‒ на Київ, на «родинний з’їзд в ріжних родинних і фінансових справах»[86]. Пам’яткою про цю зустріч стала відома знімка, зроблена у фотографії В. Висоцького. На фото мати, Глафира Захарівна, Михайло з Марією, вбраною в новий капелюх, і донькою Катериною, брат Олександр та сестра Ганна з дітьми ‒ Ольгою та Сергієм[87]. Навіть на чорно-білій світлині проглядаються засмаглі щасливі обличчя наших мандрівників.

Родинний з’їзд Грушевських
У першому ряду: Сергій та Ольга Шамраєви, Катерина Грушевська, Глафира Захарівна Грушевська.
У другому ряду: Олександр Грушевський, Ганна Шамраєва (Грушевська), Михайло та Марія Грушевські.
Київ. Фотографія В. Висоцького. [Між 24 і 30 вересня (за ст. ст.) 1905 р.]
З колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Львів зустрів зимно, напередодні виїзду з Києва, 1 жовтня (за ст. ст) 1905 р., там випав сніг. Гріючись біля розпаленої кахляної груби у світлі милих кримських пейзажів Труша перебивали один одного запитанням: «А пам’ятаєш?». І повторювали вивчене нещодавно: «Кене корюшкендже!»/ «До нових зустрічей!»

Наша віртуальна мандрівка Кримом у товаристві з Грушевськими закінчилася. Ми побували у великій і «Маленькій Ялті» ‒  «Джаліті», здійснили прогулянки до Лівадії, Сімеїзу, Керчі, Судака, Гурзуфу і Балаклави. І при цьому ні на хвилину не відкидали думку про те, що невдовзі екскурсія місцями Михайла Грушевського українським Кримом стане реальністю.

Принагідно автор висловлює щиру вдячність Музею історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих в особі його засновника Олексія Шереметьєва та наукового співробітника Тетяни Нізамової за надані рідкісні ілюстративні матеріали з правом їх публікації.

 

Світлана ПАНЬКОВА

 

[1] Михайло Грушевський. Щоденник [1904‒1905] /Підготовка до друку І. Гирича, О. Тодійчук //Український історик. 2006‒2007. Ч. 4/1‒2. С. 28.

[2] Матяш І. Зірка Першої величини. Життєпис К.М. Грушевської. К., 2002. 232 с.; Панькова С. Найдорожча Кулюня. Найбільше кохання Михайла Грушевського. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2017/06/15/149947/; Панькова С. «Золота Кулюня»: Образ Катерини Грушевської у творчості Івана Труша. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://immh.kiev.ua/zolota-kulyunya-obraz-katerini-grushevskoyi-u-tvorchosti-ivana-trusha/

[3] Центральний державний історичний архів України (далі ‒ ЦДІАК України). Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 26 зв.‒27.

[4] Там само. Спр. 931.

[5] Там само. Арк. 1.

[6] Лягушкін А., Янківський Д. Галицька залізниця імені Карла Людвіга, або від Кракова до Львова і далі на Броди та Підволочиськ [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/halytska-zaliznytsya-imeni-karla-lyudviha-abo-vid-krakova-do-lvova-i-dali-na-brody-ta-pidvolochysk/; Кривопішин О. Поєднання верст та миль: шлях від Одесько-Балтської до Південно-Західних залізниць через Російське Товариство Пароплавства і Торгівлі (РОПіТ) // Сiверянський лiтопис. 2012. № 3-4. С. 111‒122; Агієнко  І. Формування мережі залізниць на українських землях у ХІХ сторіччі: хронологічні орієнтири //Краєзнавство: науковий журнал. 2011. № 4. С. 204‒209.

[7] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 931. Арк. 2 зв.

[8] Илюстрированный путеводитель «Одесса». Одесса: Издание Д.И.Вайнера, 1900. С. 55; Путеводитель по Крыму А. Безчинского при участиии д-ра В.Н. Дмитриева, С.Я. Елпатьевского, И.М. Педдекаса и Е.М  Швединова. Москва: Изд. ред. журнала «Русская мысль», 1901. С. 462‒463.

[9] Илюстрированный путеводитель «Одесса». С. 57‒59.

[10] Там само. С. 55; Путеводитель по Крыму А. Безчинского. С. 462‒463.

[11] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 27 зв.

[12] Катренко А., Катренко Я. «Слава Вам, невтомному діячеві на рідному полі!…» [Листи М.Комарова до М.Грушевського] // Пам’ятки: археографічний щорічник. 2011. Т. 12. С. 236.

[13] Зленко Г.Д. Листи Михайла Грушевського [до Михайла Комарова] // Твори Михайла Грушевського у фондах Одеської національної бібліотеки: каталог / Упоряд., авт. вступ. ст. і комент. А.В.Іванченко; відп. за вип. Л.В.Арюпіна; ред. І.С.Шелестович. Одеса, 2016. С. 74. Упорядник даного корпусу невірно відчитав рік написання цього листа М. Грушевського, зазначивши «1902». Поза сумнівом, на підставі всіх відомостей про дану поїздку Грушевських до Криму, дана кореспонденція датується 1901 роком.

[14] Илюстрированный путеводитель «Одесса». С. 15‒23.

[15] Там само. С. 63.

[16] Скальковский Аполлон. Русское общество пароходства и торговли: 1857‒1869. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://odessitclub.org/publications/almanac/alm_40/alm_40_6-19.pdf; Порт приписки ‒ Одесса (часть первая). [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://seafarers.com.ua/history-of-odessa-shipping-company/11334/; Лазанська Т. І. Російське товариство пароплавства і торгівлі // Енцикопедія історії України. У 10 т. Т. 9. К., 2012. С. 296.

[17] Яровой В.В. Русское рбщество пароходства и торговли. Исторический список судового состава 1856‒1932 гг. Одесса, 2017.

[18] Москвич Г. Практический путеводитель по Крыму с приложениями. Изд. 5-е. Одесса, 1896. С. 45.

[19] Еленин Е. Ялта и ее окрестности. Путеводитель. Ялта, 1901. Додаток 5; Илюстрированный путеводитель «Одесса». С. 55; Путеводитель по Крыму А. Безчинского. С.462‒463.

[20] За даними «Книги запису грошових витрат [М.С. Грушевського] 1901‒1905 рр.» за дорогу від Одеси до Ялти було сплачено 32 руб. (ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 27 зв.).

[21] Путеводитель по Крыму А. Безчинского. С. 462‒463.

[22] Москвич Г. Практический путеводитель по Крыму. С. 45; Путеводитель по Крыму А. Безчинского. С. 92.

[23] Листування Михайла Грушевського. Т. 3 /Ред. Л Винар, упор. Г. Бурлака, Н. Лисенко. Київ; Нью-Йорк, 2006. С. 129.

[24] Еленин Е. Ялта и ее окрестности. С. 41; Путеводитель по Крыму А. Безчинского. С. 72.

[25] Еленин Е. Ялта и ее окрестности. 1901. С. 41.

[26] Еленин Е. Ялта и ее окрестности. С. 53‒56; Москвич Г. Практический путеводитель по Крыму. С. 263, 282.

[27] Москвич Г. Практический путеводитель по Крыму. С. 263, 284‒285.

[28] Еленин Е. Ялта и ее окрестности. С. 56; Арбатская Ю., Вихляев К. Ялта. Сквер Калинина. Хроника перемен. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.kajuta.net/node/3429; «Джалита» ‒ утраченное творениу академика Краснова. Старая Ялта. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://crimeahistor.livejournal.com/4663.html

[29] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 27 зв.; Спр. 931. Арк. 2 зв.

[30] Там само. Спр. 792. Арк. 111‒111 зв.

[31] Еленин Е. Ялта и ее окрестности. С. 33; ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 27 зв.

[32] Зленко Г.Д. Листи Михайла Грушевського [до Михайла Комарова]. С. 74.

[33] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 27 зв.

[34] Там само. Арк. 31.

[35] Там само. Арк. 27 зв.‒28 зв.

[36] Листування Михайла Грушевського. Т. 3. С. 122, 124.

[37] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 27зв.

[38] Еленин Е. Ялта и ее окрестности. С. 53; Путеводитель по Крыму А. Безчинского. С. 218.

[39] Москвич Г. Практический путеводитель по Крыму. С. 306.

[40] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 27зв.

[41] Путеводитель по Крыму А. Безчинского. С. 218.

[42] Эволюция купальника [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.loveradio.ru/new/3642.htm

[43] Фото о том, как менялись купальники за последние 200 лет. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lifter.com.ua/foto-o-tom-kak-menyalis-kupalniki-za-poslednie-200-let-10237

[44] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 28.

[45] Хроніка НТШ. Львів, 1901. Ч. 7. С. 4; Центральний державний історичний архів України у м. Львові. Ф. 309. Оп. 1. Спр. 33. Арк. 130 зв.–131 зв.; Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Шевченка: 1892–1934. Нью-Йорк; Дрогобич; Львів, 2006. С. 77–82.

[46] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 27зв.

[47] Путеводитель по Крыму А. Безчинского. С. 47.

[48] Там само. С. 222; ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 27 зв.

[49] Путеводитель по Крыму А. Безчинского. С. 47.

[50] Там само. С. 302‒304.

[51] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 27зв.; Еленин Е. Ялта и ее окрестности. С. 91‒92.

[52] Листування Михайла Грушевського. Т. 3. С. 121.

[53] Листування Михайла Грушевського. Т. 5: Листування Михайла Грушевського та Євгена Чикаленка /Упоряд. І. Старовойтенко, О. Тодійчук; ред. Л. Винар, І. Гирич, С. Панькова. Київ; Нью-Йорк, 2010. С. 113‒114, 223.

[54] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 283. Арк. 390‒393.

[55] Там само. Спр. 876. Арк. 28.

[56] Путеводитель по Крыму А. Безчинского. С. 462‒463.

[57] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 28зв.

[58] Москвич Г. Практический путеводитель по Крыму.С. 142‒162.

[59] Москвич Г. Практический путеводитель по Крыму. С. 197; Путеводитель по Крыму А. Безчинского. С. 405‒410.

[60] ЦДІАК України. Ф.  1235. Оп. 1. Спр. 940. Арк. 17; 18.

[61] Там само. Спр. 876. Арк. 27зв.‒28зв.

[62] Еленин Е. Ялта и ее окрестности. С. 63; Путеводитель по Крыму А. Безчинского. С. 330‒336; ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 28зв.

[63] Листування Михайла, Марії та Катерини Грушевських. Книга друга / Упор. М. Магунь; науковий консультант Л. Винар. Львів, 2016. С. 43. Лист датований невірно: «до червня 1900 р.».

[64] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 28зв.

[65] Там само. Спр. 283. Арк. 394.

[66] Панькова С. Хто першим придбав ґрунт на Львівській Софіївці ‒ Іван Франко чи Михайло Грушевський? // Вістник НТШ. 2010. Ч. 44. С. 45–48.

[67] Панькова С. Літні вакації Михайла Грушевського у Криворівні //Український археографічний щорічник. Нова серія. К., 2007. Вип. 12. С. 826–832; ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 25. Арк. 15–19зв.

[68] Колекція Історико-меморіального музею Михайла Грушевського.

[69] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 9.

[70] Там само. Спр. 794. Арк. 10‒10зв.; 11‒11зв.; 16‒16зв.; 17‒17зв.

[71] Там само. Спр. 876. Арк. 72зв.

[72] Михайло Грушевський. Щоденник [1904‒1905]. С. 64.

[73] Там само. С. 66.

[74] Листування Михайла Грушевського. Т. 1. /Ред. Л Винар, упор. Г. Бурлака. Київ; Нью-Йорк, 1997. С. 163‒164.

[75] Яровой В.В. Русское рбщество пароходства и торговли. С. 183.

[76] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 5а‒5зв.; Листування Михайла Грушевського. Т. 1. С. 164; Арбатская Ю., Вихляев К. Ялта. Сквер Калинина. Хроника перемен. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.kajuta.net/node/3429

[77] Листування Михайла Грушевського. Т. 2 /Упор. Р. Майборода, В. Наулко, Г. Бурлака, І. Гирич; ред. Л Винар. Київ; Нью-Йорк, 2001. С. 177.

[78] Михайло Грушевський. Щоденник [1904‒1905]. С. 66.

[79] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 876. Арк. 74‒75зв.

[80] Там само. Арк. 31.

[81] Путеводитель по Крыму А. Безчинского. С. 176‒178.

[82] Листування Михайла, Марії та Катерини Грушевських. Книга друга. С. 23. Лист датований невірно: «вересень 1912  р.».

[83] Арбатская Ю., Вихляев К. Ялта. Сквер Калинина. Хроника перемен. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.kajuta.net/node/3429.

[84] Илюстрированный путеводитель «Одесса». С. 55.

[85] ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 5‒5зв., 59; 60.

[86] Листування Михайла Грушевського. Т. 1. С. 164.

[87] Facie ad faciem: Ілюстрований життєпис Михайла Грушевського / Авт.-упор. С. Панькова, Г. Кондаурова. К., 2016. С. 107 (№ 22).

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

«МІЙ СВІТЕ ЗАТИШНИЙ, МОЯ УТІХО МИЛА»:
ОСВІДЧЕННЯ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО

У переддень свого дня народження, 28 (16) вересня...

«МОЇ СПОМИНИ ПОЧИНАЮТЬСЯ В СТАВРОПОЛІ»

 У довгому переліку міст, пов’язаних з подвижницьким життям...

«УКРАЇНСЬКА РАВЕННА»:
ПОДОРОЖ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО ДО ЧЕРНІГОВА

Серед темних лісів і зелених лук, помережана широкими...

«ДОРОГИЙ РАЙ»:
КРИМСЬКІ ПОДОРОЖІ РОДИНИ ГРУШЕВСЬКИХ

Перші слова, які Михайло Грушевський склав на кубиках...

×
Місце розташування

×