Листівка з портретом Михайла Грушевського та дарчим підписом хорунжому Корпусу Київських Січових Стрільців Іванові Вислоцькому

Листівка з портретом незмінного голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського та його дарчим підписом хорунжому Київського корпусу січових стрільців Іванові Вислоцькому. 1918 р.

Ця листівка — знак величезної поваги і пам’яті одного з українських вояків до визнаного лідера українського руху. Для 25-річного січового стрільця це була найвища нагорода, яку він проніс через усі звитяги доби Української революції та еміграційні поневіряння. У березні—квітні 1918 р. Іван Вислоцький не раз очолював варту в будинку Української Центральної Ради. Після гетьманського перевороту був призначений до касарень січових стрільців для спеціальної охорони Михайла Грушевського, і вірогідно, саме тоді був «нагороджений» такою пам’ятною відзнакою.

Іван Вислоцький. Біла Церква. 30 жовтня 1918 р.

Про свої зустрічі з головою Центральної Ради Іван згадував: «Одного дня школу [старшинську] передчасно повернено з майдану і вправ і роздано ще більше набоїв. Коменданта школи і мене покликали до канцелярії коша, до сотника Василя Кучабського, де нам сказали, що німці щойно увійшли до будинку Центральної Ради. Раду розігнали, а міністрів заарештували. Школа як частина, що складалася з інтелігентного елементу, національно свідомого та військово вишколеного, з високим бойовим досвідом, дістала дуже важливе бойове завдання на випадок сутичок. Ще того самого дня я був висланий із чотою найліпших курсантів-старшин до касарень на Терещенківську вулицю, для спеціальної охорони Михайла Грушевського, де на моїх очах стався напад на нього. Один із рядових — галичанин, русофіл — кинувся на Грушевського з криком: „За Русь, за Русь!“ та хотів багнетом проколоти його, але кілька старшин і стрільців миттю кинулися вперед і не допустили до цього. […]

Михайло Грушевський. Київ, 1 травня 1918 р.

На другий день я вернувся разом зі своєю чотою до касарень на Львівську площу. […] Прийшов наказ скласти зброю. […] Незабаром після роззброєння мене закликав сотник Василь Кучабський і наказав іти до помешкання двох студенток, де переховувався професор Грушевський, і бути там охоронцем, не дати арештувати Грушевського, якого шукала і поліція, і самочинно російські добровольчі відділи. Охорона, що складалася з нас, чотирьох старшин, мала вжити зброю супроти тих добровольців і боронити Грушевського до останнього».

Після смерті Івана Вислоцького листівку зберігала його донька, згодом передала до архіву Українського музею у Нью-Йорку. Після відкриття експозиції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського на прохання Ольги Вислоцької-Третяк американські колеги передали цей раритет до нашої збірки.

Світлана Панькова