Музей працює щоденно, крім понеділка, з 10:00 до 18:00.
Київ, вул. Паньківська, 9. Тел.: (044) 288-28-07

Нецке Дому Грушевських

«Те, що давнійше було ділом

небагатьох спеціалістів-антикварів,

захоплює все ширші круги нашого громадянства,

переходить так би сказати — в наш інтелігентський

 обиход. Завзято збираються предмети старого

 побуту, які ще недавно гинули масами

на очах публіки, перетоплювані, перепалювані

на срібло і просто нищені за непридатнісю».  

Михайло Грушевський

«Культурно-національний рух

на Україні в XVI-XVII віці»

Михайло Грушевський, знаний як історик, громадський діяч, голова Української Центральної Ради, був також і видатним колекціонером. До його збірок належали історичні, етнографічні предмети, твори мистецтва.

Це хобі з’явилося у Михайла Сергійовича з дитинства, коли родина мешкала на Кавказі. Науковець згадував у «Споминах», що «хапався колекціонування прерізних речей, колекціонував їх з незвичайним завзяттям — поки не проходила до них охота». Вчений збирав жуків та метеликів, згодом — пера для письма, марки й монети. Уподобання «дорослішали» та змінювалися разом із ним, і пізніше Грушевський починає колекціонувати археологічні та історичні пам’ятки, українські старожитності, твори мистецтва. Цьому вочевидь посприяли археологічна практика, дослідження та розшуки науковця. Деякі з цих захоплень залишилися із ним на все життя, наприклад, формування книгозбірні.

Михайло Грушевський в родинному колі
Стоять: Олександр (брат), Ганна (сестра), Михайло, Марія (дружина)
Сидять: Сергій та Ольга (племінники), Катерина (донька), Глафіра Захарівна (мати)
Київ, [Між 22 і 30 вересня (за ст.ст.) 1905 р.]

Але не тільки вчений долучився до цього інтелектуального хобі. Колекціонування було притаманне чи не всій родині Грушевських: Олександр Сергійович та Ганна Сергіївна — рідні брат та сестра історика — також збирали книги, українські старожитності та екзотичні речі — надбання інших культур.

Особливо прагнула наслідувати в цьому старшого брата сестра Ганна. Замилувавшись пейзажами Івана Труша, які прикрашали вишукані інтер’єри львівської вілли професора Грушевського, вона просила придбати й для неї декілька творів художника. Почувши про захоплення брата гуцульськими різьбленими витворами, намовляє підібрати щось цікаве й для своєї колекції. Чекає з нетерпінням повернення Михайла з Італії з якимись флорентійськими диковинками у подарунок.

Ні брати, ні сестра не укладали ні каталогів, ні описів своїх збірок, а тому для їх реконструкції доводиться долучати чимало джерел. Більше пощастило дослідникам колекції Ганни. 29 липня 1921 р. представниками Всеукраїнського комітету охорони мистецтва і старожитностей був укладений детальний опис «предметов старины и искусства», які належали Ганні Грушевській (Шамраєвій). Цей опис містить 139 позицій, хоча самих предметів — у рази більше, адже окремі були згруповані (як, наприклад, 21 живописний твір В.Кричевського в дубових рамах, 34 його акварелей, 10 вірменських рушників, 2 тарелі М. Шкрібляка тощо).

У цьому описі зафіксовано чимало й японських предметів. Це переважно вази, чашки, декоровані тарілки й таці, фігурки зі слонової кістки. Під № 102 записана «Фигурка Морского бога (лиса и обезьянки)». Правдоподібно, що цей «Морской бог» є тим самим нецке, що збереглося до наших днів із доволі цікавої й різноманітної мистецької збірки Ганни Грушевської. Адже описи укладалися поспішно, без залучення спеціальних фахівців, переважно за принципом візуального сприйняття. Тому в стилізованому зображенні восьминога побачили саме лисичку.

Зі створенням Історико-меморіального музею Михайла Грушевського лише поодинокі японські вироби (нецке, ваза, скринька), які належали Ганні Сергіївні, склали частину його меморіальної колекції. Пережитий голод 1921–1923 рр., два арешти сина, Друга світова війна стали причиною, що предмети з її збірки «покинули» Дім Грушевських.

Нецке Дому Грушевських
Японія: Мейдзійська доба (1868–1911)
Слонова кістка, різьблення

Нецке — мініатюрний витончений виріб японських майстрів. Традиційна статуетка, що виконувала роль невеликого важеля чи прикраси на поясі. У традиційних японських вбраннях, що називалися косоде та кімоно, не було кишень. Проте чоловікам необхідні були місця для зберігання своїх особистих речей, таких як трубки, тютюн, гроші, печатки чи ліки. Тому вони часто носили з собою спеціальні контейнери (сагемоно), підвішені на пояс (обі). Незалежно від форми цієї «скриньки», застібка, що закріплювала шнурівку у верхній частині, завжди була різьбленою. Саме для цього й були призначені нецке. Такі предмети мають довгу історію, що відображає важливі аспекти японського фольклору та побуту.

Сагемоно з колекції Музею мистецтва Метрополітен
(Metropolitan Museum of Art) у Нью-Йорку (США)

Найдавніші відомі нецке належать до першої половини XVIII століття. У цей період художня мова виготовлення цієї мініатюрної японської скульптури вже була завершеною. Часи з середини XVIII до середини ХІХ століття вважаються «золотою добою» нецке. Вони стали тією деталлю гардеробу, завдяки якій можна було продемонструвати і свій витончений смак, і відношення до моди, і, у певній мірі, похизуватися статками. Здобуває популярності й професія нецукеси — майстра-різьбяра нецке.

Усе розманіття нецке можна звести до декількох основних груп. Наприклад:

  • катаборі — компактна скульптура, що зображає людей, тварин, багатофігурні групи. Характерна для зрілого періоду розвитку мистецтва ;
  • кагамібута — нецке у футлярі;
  • мандзю — колоподібне нецке з цікавим візерунком; рюса — аналогічне, але пусте у середині;
  • саси — одна з найстаріших форм нецке. Це довгий брусок з отвором для шнурівки на одному кінці;
  • маска— зменшена копія маски но;
  • ітараку — нецке у формі гарбуза, коробки чи інших предметів, сплетених з дроту, бамбуку чи тростини.

Цими формами не можна обмежити розмаїття нецке. Існували, наприклад, «жартівливі» мініатюрні скульптури, виготовлені з курків голландських гвинтівок. І ще багато виробів, що носили у якості поясних брелоків.

Існує величезна кількість сюжетів нецке. Зображали людей — знаменитих і невідомих, історичних персоналій чи вигаданих героїв казок, дітей, воїнів, художників і т. д. Обмежень не існувало. Були нецке у формі рослин та плодів. Величезна група — тварини: знаки східного гороскопу та звірі з казок. Не обійшлися і без зображення богів та міфічних створінь. Нецке, що зображують предмети (монети, інструменти, черепицю) — це найрідкісніша категорія. Існують абстрактні нецке: символ мон (камон, монсьо — своєрідний символ фамілії, дому; його не можна назвати повноцінним гербом, адже він не є геральдичною емблемою роду), різноманітні візерунки. Є скульптури «для дорослих». Можуть зображуватися як сексуальні сцени, так і лише натяки на них. Одні нецке — це просто об’єкти, інші — цілі сцени, відомі з історії, міфології та літератури.

Для виготовлення нецке використовували усе різноманіття сировини Японії — від деревини до порцеляни. Обрані матеріали залежали від заможності замовника й популярності майстра. Однак розвиток цього виду скульптури, становлення її художньої мови пов’язаний з двома основними матеріалами: деревом та слоновою кісткою.

У більшості випадків матеріал, а не лише сюжет, мав символічний підтекст. Так, самшит — вічнозелене дерево — був символом довголіття. Позитивною енергетикою та медичними властивостями володіли вироби з вишні, берези, сливи, жожоба.

Але нас найбільше цікавить слонова кістка. Цей матеріал потрапив до країни «Сонця, що сходить» з Китаю. Спочатку у вигляді готових виробів, а потім вже в якості сировини. Це був благосний матеріал, що часто застосовувався в медицині. Слонову кістку, окрім іншого, рекомендували використовувати при епілепсії, віспі, остеомієліті. Таким чином, вироби з неї перетворювалися на портативну аптечку. Свідчення цього збереглися на зворотному, прихованому боці деяких нецке. Там є записи з рецептами ліків, а також необроблені майстром ділянки, з яких можна зішкрібати сировину для виготовлення мікстури.

У другій половині ХІХ століття — період модернізації Японії (Доба Мейдзі) — нецке поступово втрачає своє практичне значення. Японці долучаються до європейського стилю в одязі. До того ж, змінилося і саме відношення майстрів до роботи: відтоді вони оцінюють свої витвори як самостійні, незалежні від замовників чи моди.

Значна частина нецке з кінця ХІХ ст. та впродовж ХХ ст. вироблялися на експорт. Здебільшого, це сувенірні вироби, спрощені за формою та обробкою матеріалів. Але мистецтво не зникло, хоча виготовлення й було поставлено «на конвеєр». З того часу нецке можна умовно поділити на дві групи: твори у стилі сучасної станкової скульптури та традиційні.

І у наші дні існують майстри, які спеціалізуються на різьбленні нецке. Деякі їх роботи оцінюються високо (від US$10 000 до $100 000 і вище).

Статуетки (нецке) експортували та експортують усім світом. У Києві часів Михайла Грушевського такі колекційні предмети можна було пошукати у магазині «Старина и роскошь», про візит до якого згадував у своєму щоденнику професор. Популярною була й крамниця під назвою «Случайные вещи» на тогочасній вулиці Велика Васильківська, 27, де продавалося все: від меблів до сувенірів із далеких країн.

Нецке Дому Грушевських виготовлена в Японії наприкінці ХІХ – початку ХХ століття (мейдзійська доба: 1868–1911). Вона була вирізьблена зі слонової кістки у якості сувенірів на експорт. Належить до групи катаборі — фігурне нецке.

Сюжет є казковим. Мавпочки, що боряться з восьминогом, нагадують історію зі старовинної японської казки «Чому восьминіг не має кісток» (або варіацію на неї «Мавпа та медуза»). За її сюжетом восьминогові стало шкода мавпочку, печінку якої мала з’їсти дружина Підводного короля (Рюдзін або Оватацумі — божество-опікун моря у японській міфології), і він розкрив секрет свого володаря. Тож бідолашного били доти, доки усі кістки не переламали. Подібних фігурок існує немало. Але особливість нецке Грушевських — дві мавпочки, а не одна, як зазвичай. Наприклад, нецке зі схожим сюжетом (одна мавпочка бореться з восьминогом) також мейдзійської доби є у колекції Музею мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку.

Нецке з колекції Музею мистецтва Метрополітен (Metropolitan Museum of Art) у Нью-Йорку (США)

Сьогодні це мистецтво живе, і деякі сучасні твори можна знайти не лише в Японії, але й Великобританії, Європі, США та інших країнах. Недорогі, але точні копії доступні в музеях та сувенірних крамницях світу.

Щиро вдячні за надану консультацію щодо атрибуції нецке з колекції нашого музею Біленко Галині Іванівні — завідувачці наукового відділу мистецтв країн Сходу Національного музею мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків.

Дарія Сухоставець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

ІХ семінар Інституту СІД Музею Шереметьєвих

Запрошуємо 23 листопада 2018 року о 12:00 на...

8 листопада 2018 виповнилось 150 років з дня народження Марії Грушевської

150 років тому у селі Підгайчики Золочівського повіту...

Імерсивне шоу “Forestieri”

Запрошуємо 3 листопада на імерсивне шоу "Forestieri”. У товаристві з...

Круглий стіл «Не бути приреченим на забуття»

2 листопада о 14:00 в Історико-меморіальному музеї Михайла...

×
Місце розташування

×