Музей працює щоденно, крім понеділка, з 10:00 до 18:00.
Київ, вул. Паньківська, 9. Тел.: (044) 288-28-07

ПОРОХІВНИЦЯ-НАТРУСКА ЗІ ЗБІРКИ СТАРОЖИТНОСТЕЙ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО

 

Всі ми знаємо Михайла Грушевського як видатного історика та громадського діяча, але набагато менше він відомий як затятий колекціонер та поціновувач вишуканих старожитностей. На превеликий жаль значна частина приватної збірки родини була втрачена у полум’ї пожежі, що спалахнула у київському фамільному домі Грушевських на вулиці Паньківській, 9. 7 лютого (25 січня) 1918 р. більшовицьке московське військо запальними снарядами зумисно обстріляло будинок голови Української Центральної Ради. Невдовзі у статті «На переломі», що відкрила збірку «На порозі Нової України», Михайло Сергійович писав: «Згоріли мої рукописи й матеріали, бібліотека і переписка, колекції українських старинностей, що збирав я стільки літ, збірки килимів, вишивок, зброї, посуду, порцеляни, фаянсу, окрас, меблів, малюнків. Довго було б оповідати, і прикро навіть згадувати. Ніякі сили  вже тепер не вернуть його…»[1].

Мури обгорілого фамільного дому Грушевських
Зима 1918 р. Київ. Паньківська, 9/14.

 

Відомий мистецтвознавець та музеолог Федір Ернст у книзі «Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 году» подає приблизний перелік старожитностей, що згоріли в будинку Михайла Грушевського. Це 123 перські й українські килими, набір венеціанських, богемських та українських виробів зі скла, сто одиниць саксонської, української й російської порцеляни, портрети К. Розумовського, І. Мазепи, десятки стародруків XVII-‒XVIII ст., приватне листування козацької старшини, акти старого київського магістрату[2].

Однак, поодиноким раритетам унікальної збірки видатного історика пощастило вціліти. У фондах Історико-меморіального музею Михайла Грушевського зберігається один із елементів стрілецького спорядження, а саме порохівниця-натруска XVIII ст. Цілком імовірно, що цей предмет міг належати до приватного зібрання Михайла Грушевського. З неповного переліку знищених у вогні старожитностей є згадка і про втрачену зброю. І якщо до колекції історика належали зразки вогнепальної зброї, то обов’язковим доповненням були порохівниці й натруски. Бо власне сама рушниця без цих складових перетворюється на металеву палицю, адже пострілу без пороху не буває.

Вирушаючи у похід, кожен козак мав на своєму поясі порохівницю й натруску. У порохівниці зберігався гранульований порох для заряджання зброї, а у натрусці дрібно розтертий порох для підсипки на частину затвору або точніше металеву поличку замка вогнепальної зброї. За його допомогою підпалювався основний пороховий заряд у стволі, виштовхуючи свинцеву кулю (7‒16 мм). Кулі козаки носили на поясі у спеціальних шкіряних підсумках (гаманцях).

Козаки-реєстровці. Битва під Берестечком. 1651 р.
Реконструкція С.Шаменкова.
За виданням: Брехуненко В. Програна битва виграної війни. Битва під Берестечком 1651 року. К., 2013.
Піший запорожець. Початок ХVІІІ ст. 
Реконструкція С.Шаменкова.
За виданням: Сокирко О. Полтавська битва 27 червня 1709 р.: Український рубікон (Частина ІІ).‒ К., 2008.

 

Французький інженер Гійом Боплан зазначав, що козаки самі виготовляли селітру, з якої робився порох[3]. Центром селітроваріння було містечко Миргород, а варниці селітри існували в багатьох регіонах України. Згідно наказу гетьмана Богдана Хмельницького у 1651 р. у кожного козака мав бути запас пороху в 5 фунтів (2,27 кг)[4].

Для майстрування порохівниці-натруски найчастіше використовували дерево, кістку, ріг, шкіру та метал. Переважна їх більшість, що побутувала в Україні, була виготовлена з рогу оленя, лося, диких кіз та кістки. Обирали наймісткішу частину рога ‒ розгалужений стовбур. Тут треба сказати, що це був доволі практичний матеріал, який добре захищав від вологи, був легким та міцним. Торці закривалися кістяними або дерев’яними заглушками. Натруски виготовлялися також із дерева. За формою вони нагадували найчастіше опуклий диск. Були також і дерев’яні порохівниці у формі рога та серця[5]. Нерідко зустрічався гравірований напис з датою виготовлення, ім’ям власника чи майстра.

На відміну від рядового козацтва, яке переважно користувалося спорядженням, виготовленим у місцевих майстрів, військова старшина вподобала натруски східних зразків. Серед них були вироби з Персії чи Кавказу, матеріалом для яких слугував бичачий ріг, кістка, зокрема слонова та моржева, різноманітні метали – бронзи, латуні та срібла.

Як козацька старшина, так і прості козаки полюбляли порохівниці й натруски, оздоблені гравіруванням та різьбленням, декоровані зображеннями тварин, людей, орнаментами та гербами, прикрашені камінням, золотом та сріблом. Таким чином військове спорядження набувало статусу витворів мистецтва[6].

Хорошою славою та визнанням користувалися вірменські майстри-зброярі, представництва яких були непоодинокі і на території Польщі. Є згадки про їх зброярське виробництво у Львові та Кам’янці-Подільському[7]. У доволі мізерній кількості натруски східних зразків виготовлялися і на теренах Гетьманщини.

Натруска, що зберігається у фондах нашого музею, належить до ірано-кавказького типу «шаг-даганег» (за класифікацією Є. Славутича)[8]. Цей раритет доповнює ряд подібних зразків із колекцій Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського, Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав” і допоможе, в майбутньому, укласти повний каталог даного виду військового спорядження[9].

З високою імовірністю слід зауважити, що першим власником натруски з колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського був представник козацької старшини. Хоча не слід відкидати припущення, що вона могла бути і військовим трофеєм простого козака, який неодноразово брав участь у військових походах та битвах.

Натруска.  ХVІІІ ст.
Метал, лиття, гравірування.

 

 

Виготовлена натруска з бронзи, має рогоподібну форму, довжиною 17 см і діаметром 3,5 см. Її верхня, ширша частина, закрита кришкою з кулеподібною ручкою. Нижня частина, вузька, затулялася за допомогою бронзової закривки з пружинним важелем, що фіксується на внутрішній стороні натруски. Поверх нього є два кільця, за допомогою яких ємкість з порохом кріпилася на поясі. Зовнішній бік декорований вишуканим рослинним орнаментом, який нагадує квіти. Саме на натрусках східного походження доволі часто зустрічаються зображення мотиву квітки тюльпану, яблука гранату та інших сонячних квітів, типових для Ірану, Кавказу та Туреччини[10]. Варто зауважити, що Михайло Грушевський не був байдужим до речей саме з Кавказу та Персії. Можна згадати і персидські килими у його колекції, придбані, імовірно, в кавказькому магазині Мойсея Бебеша на вулиці Хрещатик, 8, куди вчений нерідко заходив, буваючи в Києві[11].

 

Цей предмет передав у дар музею Юрій Назаренко ‒ син члена Центральної Ради Павла Назаренка (1889‒1939)[12]. Згадану річ, зі слів Юрія Павловича, подарував його батькові, у минулому вчителю, а в роки Великої війни бойовому офіцеру 246-го піхотного Бахчисарайського полку, Михайло Грушевський. Після повалення монархії навесні 1917 року Павло Назаренко став активним учасником українського військового руху, долучившись до роботи Всеукраїнської Ради військових депутатів, від якої був делегований до складу УЦР[13].

 

Павло Назаренко – член Української Центральної Ради
Фото 1917 р. З колекції ІММГ.

 

Саме тоді і відбулося його знайомство з Михайлом Грушевським. Можна припустити, що Павло Назаренко неодноразово бував у фамільному домі Грушевських, де в приватних розмовах співбесідники торкалися теми новітнього військового будівництва та національної історії козацької доби. І, звісно, Павло Пилипович мав змогу бачити, можливо навіть тримати в руках, колекційні раритети родини Грушевських. Зі свого боку Михайло Сергійович симпатизував завзятому старшині, що цікавився історією, та подарував йому на згадку цінний подарунок зі своєї колекції. Син Павла Назаренка, Юрій Павлович, теж неодноразово бував у Грушевських, але не у великому домі, що був остаточно зруйнованим у 1921 р., а у флігелі на Паньківській, 9. Там, зокрема, проживала його однокласниця Галя Петрицька – донька небоги Михайла Грушевського Ольги Шамраєвої[14].

Завдяки родині Назаренків та їх шанобливому ставленні до національної історії, прокладаємо невеличкий місточок, що наближає нас до уявлення про мистецьке зібрання, втрачене назавжди у вогні пожежі фамільного дому Грушевських.

 

ЮРІЙ ЄВТУШЕНКО

27.12.2019

[1] Грушевський М. На переломі На порозі Нової України // Грушевський М. Твори: У 50 т. ‒ Т  4. ‒ Кн. 1.  –Львів, 2007. – С. 226.

[2] Эрнст Ф. Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 году. – К., 1918. – С. 12.

[3] Свєшніков І. Битва під Берестечком. – Львів., 1992. – С. 248.

[4] Там само.

[5] Липа К., Білоус Л. Козацька порохівниця. – К., 2014. – С. 6.

[6] Там само.

[7] Славутич Є. Порохівниці – складова воєнного спорядження українських військ XVII-XVIII ст.: Спроба класифікації // Історико-географічні дослідження в Україні: Збірка наукових праць. – К., 2005. – Число 8. ‒ С. 109.

[8] Славутич Є. Назв. праця. ‒  С. 100‒128.

[9] Славутич Є. Порохівниці – складова воєнного спорядження українських військ XVII-XVIII ст.: Спроба класифікації // Історико-географічні дослідження в Україні: Збірка наукових праць. – К., 2005. – Число 8. ‒ С. 100‒128; Липа К., Білоус Л. Козацька порохівниця. ‒ К., 2014. ‒ С. 49; Сокирко О. Полтавська битва 27 червня 1709 р.: Український рубікон (Частина ІІ).‒ К., 2008. ‒ С. 10.

[10] Славутич Є. Назв. праця. ‒ С. 110.

[11] Шелудякова Н. М. Грушевський – колекціонер // Український історичний журнал. – К., 2016. – С. 78.

[12] Кучеренко М. Нові надходження: колекція члена Української Центральної Ради Павла Назаренка// Київ і Кияни. Матеріали Щорічної науково-практичної конференції. ‒ К., 2008. – Вип. 8. ‒ С. 39.

[13] Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Біографічний довідник. – К., 1998. – С. 217.

[14] Кучеренко М. Назв. праця. – С. 40.

 

1 коментар


  • Notice: Undefined offset: 180 in /home/immh/immh.kiev.ua/www/wp-content/themes/html5blank-stable/functions.php on line 425
    Андрій Олександрович says:

    Такий маленький предмет, а скільки може розповісти про себе. Влучно написано про своєрідний місточок, який пов’язує нас з минулим. Тут описані і особливості військового спорядження козаків, і долі людей. А скільки могли б розповісти речі зі знищеної колекції Михайла Грушевського… Дуже добре, що хоч частина експонатів до нас дійшли. Пишіть про них ще, це спонукає до відвідання музеїв. Завдяки науковцям і екскурсоводам ці речі наче оживають. Дуже дякую автору за цікаву і пізнавальну статтю!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Подарунок до свята: нова світлина родини Грушевських у колекції музею

Погодьтеся, презенти отримувати завжди приємно. А тим більше...

«РІШЕНО БУЛО ВІДДАТИ МЕНЕ ДО ТИФЛІСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ»

    Питання про освіту Михайла Грушевського постало...

×
Місце розташування

×