The museum is open to the public every day except on Mondays, from 10 AM to 6 PM.
No.9, Pankivska str, Kyiv

КУТЯ, КОЛЯДА, ДІДУХ:
РІЗДВЯНО-НОВОРІЧНІ СВЯТА В РОДИНІ ГРУШЕВСЬКИХ

В очікуванні новорічно-різдвяних свят всі діти й дорослі живуть надією, що казка стане реальністю. А ще живуть споминами про минулі роки. А ще цікавляться, якими ж сподіваннями жили українці в попередні століття. Науковці  меморіальних музеїв намагаються виявити відомості про те, як відзначали ці свята їхні патрони, чим наповнювалися їхні оселі в такі урочисті хвилини. Досліджуючи колекцію Історико-меморіального музею Михайла Грушевського, звернули увагу на поштові вітальні листівки «З Різдвом Христовим!» та «З Новим Роком!». Саме ці вишукані кореспонденції спонукали до пошуку джерел про різдвяно-новорічні традиції та настрої славної української родини.

Листівка з колекції родини Грушевських

Ці настрої зафіксовані видатним істориком і політиком у його спогадах, щоденниках, листах і навіть публіцистичних працях. Згадуючи перші враження від різдвяних свят у дитинстві, М. Грушевський писав у своїх  «Споминах»: «У нас бувало теж деревце на Різдво… Коли я став підростати, я пам’ятаю різні святочні церемонії, котрі батько заховував на Різдво при святочній вечері – я став надавати їм вагу з тим, як у мене почало розвиватись національно-романтичне почуття, і я старався можливо культивувати все українське «на чужині» – вчивсь колядок і різних обрядів. Батько в тім ішов мені назустріч, і мене дуже зв’язувало се відношення до української стихії як до святого огню, який належить підтримувати в домі, в його святая святих…» Пізніше, уже студентом, долав неблизьку дорогу до отчого дому, щоб наповнити його колядками, які виконував  з рідними:

Щедрий вечір, пане господару
Поздоров Боже твоєго товару
Поздоров Боже усего статку
Поздоров Боже отця і матку.

Листівка з колекції родини Грушевських

Цю звичку ділитися найпотаємнішим з «найщирішим другом», щоденником, майбутній вчений зберіг з гімназійно-студентських часів на все подальше життя. У Львові, обійнявши першу на українських землях кафедру історії України, молодий професор продовжував фіксувати і щоденні справи, і «святочні церемонії». Свій «дорослий» щоденник часом вів на окремих аркушах, що дивом вціліли до наших днів. Подбавши, щоб записи про будні і свята свого талановитого Татуся виглядали солідно, на Різдво, 24 грудня 1903 р., його улюблениця, єдина донечка Катруся/Кулюня, презентувала йому записник. На його першому аркуші професор Грушевський занотував: «Цю книжечку дістав від Кулюні на деревце, 24 грудня [І]903[р.]». Відтоді свій «дневник» Михайло Сергійович вже вів у подібних блокнотах. Трирічне дівча зробило подарунок не лише Татусеві, але і нам, сучасним історикам, що досліджують життя, діяльність, творчість, психологічний портрет М. Грушевського.

Перечитуючи щоденник вченого, хочеться побажати, щоб кожному з нас дістався такий подарунок, а головне, щоб було про що записати на його аркушах. Про сьогодення… Для майбутнього… А Грушевському було про що! І поміж тисяч важливих подій не оминув він і різдвяно-новорічні свята. Відомо, що наприкінці ХІХ ст. Михайло Грушевський зустрічав їх  у рідні дружини, в Скалі-Подільській, 1900 р. – в Берліні, від 1902 р.  – на зведеній львівській віллі, куди приходили колядувати друзі і приятелі. А від 1906 р. уподобав особливу київську атмосферу.

Михайло Грушевський з дружиною Марією
Берлін. 25 грудня (за ст. ст.) 1899 р.
З новорічними побажаннями сестрі Ганні

На Різдвяну службу Божу Грушевські ходили до парафіяльної Маріїнсько-Благовіщенської церкви,  хоча там і «разила страшенно російська вимова», Софії чи Володимирського собору. А далі традиційно «водили козу»: вітали Лисенків, Старицьких, Леонтовичів, Перетців, Чикаленків, Черняхівських, які завжди запрошували до себе на ялинку маленьку Кулюню. Там завжди було «весело і приємно». З традиційним «Христос народився!» до готелів Гладинюка чи «Ермітажу» на сучасній вулиці Богдана Хмельницького, де у 1906–1908 рр. зупинявся Михайло Сергійович, приходили київські друзі, меценати, учні, рідні – Євген Чикаленко, Володимир Леонтович, Іван Джиджора, Симон Петлюра, Олександр Грушевський, Марко Грушевський та інші. Там же з нетерпінням чекали колядників. Придбавши влітку 1908 р. садибу на Паньківській, 9, на ялинку і традиційну кутю вже у власний Дім чекали «масу народу».

Родина Грушевських
Стоять: Олександр, Ганна, Михайло, Марія.
Сидять: Сергій та Ольга Шамраєви, Катерина, Глафіра Захарівна
Київ. Вересень 1905 р.

І звичайно вертеп, відроджений у Києві заходами Івана Стешенка, і новорічний репертуар Київського міського театру. Слухаючи «Снігуроньку» М. Римського-Корсакова чи «Русалку» О. Даргомижського, Грушевському так хотілося почути і заборонену «Різдвяну ніч» Лисенка. Не втримався, написавши до «Ради» (1907. 6 січня) статтю «Маленьке бажання», у якій наголошував: «В сьогорічнім різдвянім репертуарі київської опери український етнографічний колорит мали представляти “Черевички” Чайковського, історичний – його ж “Мазепа”. З погляду національного колориту обидві опери дають мішанину українського з нижегородським, і де ж де, але на українських сценах се не може не вражати слухача. Сидячи на їх виставах, не можна було відігнати від себе думки, чому б замість них або поруч них київський театр не виставив “Різдвяної ночі” або “Тараса Бульби” Лисенка […]. А се гріх перед українською музикою, й перед українською публікою, й перед Києвом, як центром і столицею України».

«Маленьким бажанням» виглядають і щирі слова Михайла Сергійовича, звернені до родини і всього українського народу в ніч Нового 1906-го року: «Дай Боже в новім році більше щастя нам і нашому народу, і більше спокою і вдоволення!»

А Новий 1909-й Михайло Грушевський зустрічав в Українському клубі, що на Володимирській, 42.  На жадання громади він тостував, згадуючи Драгоманова, Антоновича, Куліша, Нечуя-Левицького і Кониського.

 

Олександр Грушевський (стоїть перший праворуч) з дружиною Ольгою
(стоїть по центру)
та невідомі біля ялинки
Київ, Паньківська, 9. 1910-ті рр.

Шамраєва Ольга Вікторівна — донька Ганни Cергіївни Грушевської
Київ, Паньківська, 9. Приблизно 1910-1914 рр.

Найвірогідніше, занотовував Михайло Грушевський свої різдвяно-новорічні настрої і в наступні роки, щонайменше в 1910–1914-х, проте щоденники за цей період, вилучені жандармами як «вещьдоки» у листопаді 1914 р. під час  арешту, на сьогоднішній день не виявлені в архівних збірках. Короткі ж відомості про свята на Паньківській, 9 черпаємо з епістолярних джерел.

Навіть в «огні й бурі» Української революції родина Грушевських з нетерпінням чекала миті, коли по усіх-усюдах зазвучить споконвічне «Славимо Його!» Про Різдво 1917 р. згадали на еміграції, пишучи  6 січня 1923 р. до київської рідні: «Ми згадуємо останнє Різдво в великім домі, що зустрічали разом з вами, – тривожні се були часи, але на скільки спокійніші ніж тепер! Ми святкуємо зовсім самітно й тихо, але зробили все-таки ялинку маленьку і старалися зробити хоч якусь святочну ілюзію. Але досить се слабо удається».

Повернувшись до Києва, до рідного дому, Грушевські відродили різдвяні традиції на Паньківській, 9. Датуючи лист 7 січня (25 грудня) 1927 р., Михайло Сергійович писав до львівського приятеля, тодішнього голови НТШ Кирила Студинського: «Вчора приїхав Іван Осипович [Коссак] з родиною і разом єсьмо засіли при дідуху і куті й колядували. […] ще раз витаю Вас з усім домом – аби сьмо дочекали сього ж на рік в доброму здоровлі, а по році на многі літа».

Засівши при дідуху, куті й коляді, згадаймо слова магістра Михайла Грушевського, занотовані ним у щоденнику 31 грудня 1893 року. Так давно, а ніби про сьогодення, а ніби думки кожного з нас і всіх нас, українців, разом: «Слава Тобі Боже, що дав сили перенести все, що було минулого року. Дай же сили перебороти все і дерзновенно йти, куди веде розум і совість».

Світлана Панькова

Оновлена редакція: 30 грудня 2020 р.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

[contact-form-7 404 "Not Found"]
×
Location map

×