Музей працює щоденно, крім понеділка, з 10:00 до 18:00.
Київ, вул. Паньківська, 9. Тел.: (044) 288-28-07

ТРЕТІЙ УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ:
РЕПОРТАЖ З ЖАЛАМИ «ҐЕДЗЯ» Й КОЛЮЧКАМИ «БУДЯКА»

 

Осінь 1917-го. Київ потопав у яскравих осінніх барвах, повітря наповнювалося новим ароматом в очікуванні… Очікуванні “поворотного пункту в найновішій історії України” — народження Української Народної Республіки. Ця знакова подія національного державотворення відбулася 20 (7) листопада 1917 року в день прийняття Третього Універсалу Української Центральної Ради. 

Проголошення цього найрадикальнішого документу доби Української революції 1917‒1921 рр., який Михайло Грушевський назвав «найважнішим актом, який коли-небудь з’являвсь на нашій землі», зафіксовано в офіційних документах і газетних публікаціях, споминах і листах, а також нечисленних світлинах маститих фотографів і аматорів. Цю подію українці пам’ятали і згадували упродовж століття, пам’ятатимуть і згадуватимуть завжди.

Наш сьогоднішній репортаж про ті історичні дні дещо незвичний, адже нині у тренді нові формати. Однак, це не лише данина новим тенденціям (а чому б і ні?!), це, насамперед, спроба поглянути на тогочасний політикум і громадянське суспільство очима авторів сатиричних видань доби Української Центральної Ради — в’їдливих і колючих «Ґедзя» і «Будяка». Саме з легкої руки співробітників Історико-меморіального музею Михайла Грушевського в останні роки поряд з добре впізнаваними історичними знімками почали з’являтися в соціальних мережах і навіть шкільних підручниках шаржі та карикатури з виявлених поодиноких примірників цих журналів, наповнені глибоким текстом, контекстом, а головне підтекстом.

Ці твори художників-карикатуристів, а також супровідні дотепні коментарі, не тільки зафіксували той непростий шлях до проголошення Української Народної Республіки і головних дійових осіб доленосних подій, але й закарбували свої застереження: не кланятися і не випрошувати свободу у «старших» братів, а виборювати її гордо, рішучо та самостійно. А виборовши, згуртуватися! Щоб утримати!

Вересень 1917-го. Київ потопав у яскравих осінніх барвах…
А тим часом…

Голова Центральної Ради Михайло Грушевський вправно керував зборами і одночасно редагував свої статті і брошури, намагаючись роз’яснити суспільству — «Звідки пішло українство і до чого воно йде». Тогочасні автори сатиричних журналів, з симпатією ставлячись і до лідера УЦР, і до змісту його видань, все ж дозволяли собі перелицювати назву цієї праці на власний лад, ніби то й не міняючи змісту — «Звідки ми взялися і куди дінемося». Не були б вони інакше «Ґедзями» і «Будяками»!

Провідний журналіст і член Центральної Ради Сергій Єфремов закликав українців до мудрості, інтелігентності й толерантності, критикуючи на сторінках «Книгаря» «Катехізис Українця».

Голова уряду/Генерального Секретаріату Володимир Винниченко продовжував нарікати на есерів і топтати стежки до порозуміння із Тимчасовим урядом, міцно тримаючись за владу.

 «Наш нарід уміє шанувати своїх великих людей».
Проект пам’ятника В. Винниченкові
Ів. Маляр. 1917
За виданням: Будяк (Київ). 1917. № 2. С. 8.

А товариш/заступник голови УЦР і редактор «Нової Ради» Андрій Ніковський усе приглядався до колег, яких невдовзі «достойно» представить у своїх фейлетонах під назвою «Буржуазна Рада». Чому ж не буржуї? Он голова уряду Винниченко має «худобу» — «нечепурну» кішку на ім’я «Міністерво»; один із засновників Ради професор Веселовський розжився на два піджаки — сірий і чорний, а у гардеробі секретаря військових справ Петлюри — «чоботи солдацькі» і «штани… позичені для параду».

Український парламент.
Буржуазна, як кажуть большевики, Центральна Рада перед відкриттям сесії
Ів. Сокоровський. 1918
За виданням: Ґедз (Київ). 1918. № 2.. С. 2.

Жовтень 1917-го. Київ потопав у осінніх барвах…
А тим часом…

Українство все більше радикалізувалося, а «зголоднілість до державности» підштовхувала провід Центральної Ради до рішучіших кроків. Не бажаючи, щоб долю України вирішували Всеросійські установчі збори, 23 (10) жовтня 1917 року на засіданні Ради дискутували питання про вибори до Українських установчих зборів та обрали комісію для вироблення відповідного законопроєкту.

Тимчасовий уряд вкотре стривожився/обурився таким рішенням, викликавши до Петрограда представників Генерального секретаріату. Коли делегація на чолі з Володимиром Винниченком виїхала з Києва, більшовики вже обстрілювали Зимовий палац, а грізний Тимчасовий уряд розлітався на всі боки, «як купка злодійкуватих горобців». Вчорашнім днем назвав цю поїздку в’їдливий «Ґедз», який уже не один місяць застерігав український політикум від будь-якої співпраці з російським урядом.

І знов поперлись навманя до того Петрограду…
Із циклу «Про “старі” часи на Україні. Ілюстрована історія України не Грушевського і не Аркаса»
І. Буруля [І. Бурячок]. 1917
За виданням: Ґедз (Київ). 1917. № 3. С. 4.

У той самий день, 7 листопада (25 жовтня) 1917 року, Сергій Єфремов назве жовтневий більшовицький переворот у Петрограді «божевільним виступом фанатиків і аватюристів», який може стати перехідним моментом «до повної вже реакції, якої ще світ не бачив». Моторошно… від далекоглядності.

Не забарився відгукнутися на цю подію і «Сивенький»/Володимир Самійленко, підсумувавши кінець «холодної війни» з Тимчасовим урядом на сторінках «Ґедзя»:

Україна тяжко плаче
І ридає,
Що Керенського в уряді
Вже немає.
Ой кому ж тепер ми будем
Поклонятись,
І від кого прочуханки
Сподіватись?
Автономії вже хто нам
Дасть шматочок
І нам створить «міністерство
Проволочок»?
Україні мудрий нáказ
Хто підпише,
Що до зборів Установчих
Хай не дише?
***
Не простягнеться рука вже
З Петрограду,
Щоб за чуб смикнуть Центральну
Нашу Раду;
Змовк той голос, що кричав нам
Дуже грізно,
Щоб не сміли з москалями
Думать різно.
***
І Вкраїна гірко плаче?
Ні, дурниці;
Я жартую:
Україна веселиться.

В. Сивенький
Ґедз. 1917. № 3. Листопад. С. 5.

Листопад 1917-го. Київ потопав у барвах…
А тим часом…

На початку листопада (за ст. ст.) 1917 року в результаті так званого «трикутного бою» — протистояння між УЦР, більшовиками та оплотом Тимчасового уряду (штабом Київського військового округу (КВО)), в якому кожна із трьох сторін боролася проти двох інших — влада перейшла до Української Центральної Ради.

До численних хронік та оглядів тогочасних подій знову долучився і наш невсипущий «Ґедз» у спілці з талановитим митцем, що заховався за псевдонімом «Коцький». Скориставшись відомим сюжетом із української минувшини, відтвореним І. Рєпіним на полотні «Запорожці пишуть листа турецькому султану», художник створює образ тогочасної української політичної еліти. Зібране товариство, пригадавши всі «капості» О. Керенського, готує відповідь на його, здавалося, непорушний принцип: «Хто зазіхає на єдину неділиму, на того рішучо крикну — “Руки прочь!”» Висловивши всі жалі у численних «епітетах» — і «шайтан кадетський», і «буржуйський кухар», і «більшовицьке опудало» — рішучо й категорично відповіли поваленому голові Тимчасового уряду: «Не вартий ти українців під собою мати!» Ці слова художник вкладає в уста людини, яка користувалася безмежним авторитетом серед українського громадянства — «батька української кооперації» Миколи Левитського.

Перед ІІІ Універсалом
Із циклу «Про “старі” часи на Україні. Ілюстрована історія України не Грушевського і не Аркаса»
У центрі (з пером) сидить – генеральний писар Генерального секретаріату Олександр Лотоцький,
над ним “нависає” могутня постать голови Генерального секретаріату Володимира Винниченка,
ліворуч – генеральний секретар військових справ Симон Петлюра, поруч з ним за столом – товариш генерального секретаря продовольчих справ Микола Стасюк, між ними – генеральний секретар праці Микола Порш, за ним – член УЦР Іван Луценко,
а за ним – товариш голови УЦР Микола Шраг.
Стоять (зліва направо): член УЦР Микола Левитський, генеральний секретар продовольчих справ Микола Ковалевський,
один із засновників та товариш голови УЦР Сергій Веселовський, член УЦР Микита Шаповал, голова УЦР Михайло Грушевський.
Імена двох осіб, зображених за столом праворуч від О. Лотоцького, не встановлені.
П. Коцький. 1917
За виданням: Ґедз (Київ). 1917. № 4. С. 4.

Здавалося — «Ґедз» виголосив омріяне «Не вартий ти українців під собою мати!» і заспокоївся, поставивши підпис під відповіддю у своєму стилі: «Комарь із Запорожських плавнів». І невже у шаржі «Перед ІІІ Універсалом» вже немає ніякісінького підтексту? Та це не про «Ґедзя», адже заголовок звучить в унісон попереднім його застереженням: «Про “старі” часи на Україні». Чому «старі» і чим же й тепер незадоволений невгамовний наш опонент тогочасного політикуму? Відповідь знаходимо у тексті до цього шаржу, який розпочинається з повідомлення генерального писаря Олександра Лотоцького про капітуляцію оплоту Тимчасового уряду в Києві — втечу командувача штабу КВО Михайла Квецинського та комісара Івана Кирієнка. «Тепер можна й одповідь належну» дати — вирішило по новині товариство. Нарешті наважилися, і тепер такі всі сміливі й дотепні — іронізує «Ґедз»! Ось воно, його жало!

Листопад 1917-го. Київ потонув у національних барвах…
Нарешті…

20 (7) листопада о 9 год. 30 хв. вечора відкрилося засідання Малої Ради, на якому із 47 її членів за проголошення Української Народної Республіки віддали свій голос 42, проти не було жодного, 5 утрималося. Урочисте проголошення ІІІ Універсалу відбулося 22 (9) листопада на Софійському майдані столиці. Там, здавалося над усім містом, пролунали довгоочікувані слова: «Однині Україна стає Українською Народною Республікою».

До заключного акорду нашого репортажу долучається вже «Будяк» з колоритною сюжетною композицією талановитого майстра своєї справи Охрима Судомори «Проголошення Української Народньої Республіки». Деталі його твору збігаються зі змістом листа вихованця Київського художнього училища Олександра Саєнка, який вмостився на дереві, щоб не «прогавити» цей історичний момент та побачити «батьків» Української Народної Республіки: «Я був на Софійській площі на молебні за проголошення Української республіки. Було багато народу і війська. Я виліз на дерево і бачив все дуже добре. Грушевський, Винниченко й Петлюра провели огляд українського війська, яке проходило з українськими й революційними прапорами. Після огляду війська народ оточив їх, піднесено вітав, розмахував шапками, підхопив і поніс до авто».

Проголошення Української Народньої Республіки
О. Судомора. 1917
За виданням: Будяк (Київ). 1917. № 2. Грудень. 4-ша стор. обкладинки.

Однак Сашкові, який ось-ось приїхав до Києва на навчання, ще не вистачило життєвого досвіду, щоб зі свого «оглядового майданчика» закликати тогочасних лідерів до єднання. Це зробив Охрим Судомора, вручивши очільникам новонародженої Республіки їхні портфелі, з якими вони у ту історичну мить розліталися на всі боки. І саме цим «Дід Охрим», як іноді іменував себе автор, застерігав: «Єднаймося!» Почуймо це застереження!

СВІТЛАНА ПАНЬКОВА
20 листопада 2020 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

ЩЕ ОДИН КРОК ДО З’ЯСУВАННЯ ОБСТАВИН СМЕРТІ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО

Обставини й причини передчасної смерті Михайла Грушевського завжди...

КАРАНТИН ВИХІДНОГО ДНЯ

Друзі, у зв‘язку із введенням карантину вихідного дня...

Подарунок до свята: нова світлина родини Грушевських у колекції музею

Погодьтеся, презенти отримувати завжди приємно. А тим більше...

×
Місце розташування

×