The museum is open to the public every day except on Mondays, from 10 AM to 6 PM.
No.9, Pankivska str, Kyiv

ЦЕЙ ДЕНЬ В ЖИТТІ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО

 

Нову рубрику “Цей день в житті Михайла Грушевського” відкриваємо календарем, у якому позначаємо дати, які варто згадати/відзначити у 2019-му. Ці дні не завжди можна виділити червоним, хоча більшість з них саме такі. Однак не дозволяємо собі оминути увагою й ті події, які сталися не за волею і бажанням історика і затьмарили, на коротший чи довший час, тріумфальний обрій життєпису. Експериментуючи, до презентації ювілейних, пам’ятних, круглих і не зовсім круглих дат в житті Михайла Грушевського, що випадають на 2019 рік, запрошуємо самого історика, його колег, приятелів і опонентів. І через ці діалоги, мінливі відчуття й враження створюємо його портрет в стилі імпресіонізму.

 

125 років з часу затвердження Михайла Грушевcького професором Львівського університету, захисту магістерської дисертації, виголошення інавґураційної лекції

1894, 11 квітня (30 березня) – номінація Михайла Грушевського цісарем Австро-Угорщини Францом Йосифом І професором першої на українських землях кафедри української історії Львівського університету

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “В маю 1894 р. я оборонив ту працю як дісертацію на степень магістра, а 1/ІV того ж року «цісарським рескриптом» була заснована на львівськім університеті катедра «Всесвітньої історії з спеціяльним оглядом на історію Східної Европи» (так замінено первісний план заснування катедри української історії, а тодішній міністр Гауч мотивував сю зміну тим, що українська історія не може уважатися конкретною наукою – ruthenische Geschichte ist keine konkrete Wissenschaft), і тоді ж на сю катедру іменовано мене (офіціяльну пропозицію було зроблено рік скорше)… Я кинувся в сю роботу з молодечим завзяттям”[1].

ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ: “І кафедра, і профессор – цілком наші діти!.. На мою думку факт основання кафедри і настанова Груш[евського] профессором есть вінець нашоі 30 літнеі праці і перший ступінь, з якого почнеться нова історія нашої культури і науки”[2].

Михайло Грушевський – випускник Університету св. Володимира
Фотографія Fr. De Mezer. [Травень 1890 р.]. Київ.
Фото вміщене у львівській “Зорі” (1894. Ч. 13. 1(13) липня) з повідомленням про номінування
магістра М. Грушевського професором Львівського університету
Привітання громади міста Лубен Михайлові Грушевському з нагоди його обрання професором кафедри української історії Львівського університету
ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 29. Арк. 64-64 зв.

 

1894, 3 червня (22 травня) – захист магістерської дисертації “Барське староство в ХV– ХVІІІ ст.”

ОЛЕКСАНДР ЛОТОЦЬКИЙ: “Згадую день, коли обороняв М.С. свою дисертацію на магістра. Була неділя, весняний соняшний день. Оповіщення в газетах про магістерський виступ професора львівського університету зібрало численну публіку у велику актову залю київського університету… Декан, проф. Т.Флоринський, вичитав corriculum vitae магістранта. Пам’ятаю те почуття морального задоволення  – і, як після показалося, то й не в мене одного, – коли ворожі для українства уста, читаючи corriculum, не могли там поминути фактів співробітництва М.С. у «Записках Наукового Товариства ім. Шевченка» та йменовання його на професора української кафедри у львівському університеті. Як тоді мало треба було для «втіхи»!… Увечорі того ж дня був у нас банкет – кропили нового магістра”[3].

Урочиста зала Університету св. Володимира,
де проходив захист магістерської дисертації М.Грушевського

Кінець ХІХ ст.
Магістерська дисертація М.Грушевського “Барське староствою.
Исторические очерки (ХV-XVІІІ в.”. К., 1894

 

1894, 28 (16) вересня – приїзд до Львова

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “…хата, як Ви повідаєте, зовсім мені до смаку; що найняли заздалегід, певне добре зробили… Коли б то не було Вам дуже трудно, я просив би купити мені дещо для спальної хати: ліжко і матрац (я привик до матрацу з морської трави), умивальник – як найпростіщий (тут я правда обходився довше без єго), стіл та стільців з пів дюжини, чи може з ними підождати, себто з стільцями? Библіотеку думаю послати наперед, як не всю, то хоч здебільшого. За шафу я не роздумався добре: може побачу, які в Ваших крамницях фасони. Подушки тощо привезу”[4].

ЄВГЕНІЯ БАРВІНСЬКА: “Грушевський уже приїхав нині [28(16) вересня] пополудні… В розмові дуже приємний чоловік… Завтра виставляють в театрі штуку Олени Пчілки, треба буде білєти купити і для Грушевського і впровадити єго в світ, бо він дуже скромненький і звичайний на позір, та ще в чужині не знає, куди обернутись. Поява єго в руськім театрі і добре зробила би вражіннє”[5].

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Громада прийняла мене ласкаво, хоч з резервою деякою. Се нічого. Професорів филозофич[ного] виділу обійшов майже всіх, у своїх ще не був ні в кого, хожу лише щодня на бесіду й знаємлюсь”[6].

ОЛЕКСАНДР БАРВІНСЬКИЙ:“Не маючи спроможности особисто з приїздом на нашу землю Вас повитати, витаю Вас хлібом-сіллю в сій дорозі письменній щиросердечне. Дай Боже, щоб Вам стало на довгі літа сеї сьвіжо-молодої сили повести нашу безталанну галицьку Русь, потонувшу в політичній суперечці і бездійности научній дорогою справжньої науки й осьвіти, котра єдина визволить нас! Дай Боже, щоб особливо молоде покоління цілим серцем і з повним довір’єм пригорнулося до Вас і ішло все за Вашою сьвітлою радою і вказівкою!”[7].

Михайло Грушевський – новопризначений професор
кафедри Всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на історію Східної Європи
Львівського університету
Фотографія Fr. De Mezer. Вересень 1894 р. Київ
Дім на вулиці Длугоша, 5 (нині – вул. Кирила і Мефодія),
де мешкав М.Грушевський після приїзду до Львова
Фото В. Гуменюка. 1993 р.

 

1894, 12 жовтня (30 вересня) – інавґураційна лекція «Вступний виклад з давньої історії Руси” у Львівському університеті

ОГЛЯДАЧ “ПРАВДИ”: “Давно вижиданою, вельми відрадною подією, подією далекосяглої ваги приходиться нам починати нашу хроніку. Руську катедру істориї в львівськім університеті заняв добре відомий на полі історичної науки проф. Михайло Грушевський з Києва і почав свої лєкциї з стариної істориї України-Руси дня 12 н. ст. жовтня с. р. вступним викладом. Одна з найбільших саль університетських ледви помістила громадно зібраних, майже виключно руських слухачів, між котрими бачили ми і чимало поважних старших людей… Історична наука, котрою кермуватиме наш професор, не тільки оживить і зміцнить національну свідомість молодого руського покоління, але й усуне не оден скривлений несвідомостю або неуцтвом погляд і вкаже справдешню, просту і биту дорогу національному розвитку українсько-руського народу”[8].

ОГЛЯДАЧ “ДІЛА”: “Виклад, котрий зібрані вислухали з великою увагою і нагородили прелеганта гучними оплесками, зробив на всіх дуже добре враження, добре тому, що був видержаний від початку до кінця в тоні поважнім, науковім, а миле, бо се перший раз довелось Русинам почути такий виклад з історії своєї вітчизни з університетської кафедри в рідній і гарній мові”[9].

МИХАЙЛО ПАВЛИК: “Посилаю Вам «Вступний виклад Грушевського» – може що скажете про него. На тім викладі було чимало Русинів усіх партій, навіть із провінції. Був і я. Мені подобалася мова – в порівнянню з усім тим, що я чув по-руски в університеті – се вперше добра і жива мова. Думаю ходити на виклади приватно, як і инчі Русини. Треба мені занятись історією – як би тілько спосіб і здоровлє”[10].

ВОЛОДИМИР АНТОНОВИЧ: “…сердешне радію, бачучи з якім повагом Ви несете прапор ді[й]сного русского профессора у Львові. Нехай Бог Вам счастить трівати у цьому напрямку до кінця”[11].

Львівський університет
Кінець ХІХ ст.
Михайло Грушевський. Вступний виклад з давньої історії Руси,
виголошений у Львівськім університеті 12 жовтня (30 вересня) 1894 р.

 

115 років першої поїздки Михайла Грушевського до Італії, організації Українських наукових курсів у Львові для наддніпрянської української студентської молоді, виходу “Очерка истории украинского народа”, отримання дозволу на ввезення до Росії “Історії України-Руси”

1904, 7 квітня (25 березня) – 22 (9) квітня – перша поїздка до Італії, яку Михайло Грушевський відбув з Іваном Франком

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Намовив Франка і позичив йому грошей трохи, й поїхали… до Італії, на ніч 26/ІІІ були в Венеції, виїхали на Великдень 28/III і заїхали на вечер до Риму, з Риму виїхали в середу рано 7 (20)/IV, пробувши дев’ять день і 10 ночей. В Фльоренції пробули несповна два дні, виїхали рано 9 [22]/IV…. З подорожі я був взагалі вдоволений. Пам’ятні лишаться мені такі хвилі, як ніч на Canal Gr[ande], як полуднє в Колізеї, як спочинок на villa Lugari, як Немі й дорога над Альбано. Я чув себе безжурно й щасливо, й був дуже вдячний Мар[инці], що мене намовила, попросту випхала до сеї дороги”[12].

ІВАН ФРАНКО: “… колись приїхало двоє готів до Риму. Вони прийшли прямо зі джунглів… Вони хотіли своїми свіжими варварськими очима поглянути на вічне місто… Ті двоє готів були першими готами, які хотіли підкорити Рим, …часто пригадувалися мені в той час, коли я з моїм дорогим другом професором Грушевським мандрував вулицями Риму. Ми також прийшли з далеких галицьких джунглів – у переносному значенні – прямо до Риму, передусім для того, щоб утекти від наших любих джунглів і їхніх сумнівних цивілізаційних переваг, і для того, щоб трохи заспокоїти наші перезбуджені нерви посеред старого римського каміння і бронзи; а зовсім не задля вивчення Риму і його старожитностей. Тож ми ходили по церквах і музеях, то тут, то там, тиняючись без жодного попереднього плану вулицями і площами, оглядаючи залишки минулого і нове, модерне життя італійської столиці”[13].

Листівки з видами Венеції, Риму, Флоренції, надіслані М.Грушевським родині
Квітень 1904 р.

 

1904, 23 (10) червня – 22 (9) липня – організація Українських наукових курсів у Львові для наддніпрянської української студентської молоді – першої акції заснованого з ініціативи Михайла Грушевського та Івана Труша Товариства прихильників української літератури, науки і штуки у Львові за співучасті Наукового товариства імені Шевченка

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Їх метою являється: дати можність нашим землякам із Росії, позбавленим вповні національної школи, прослухати систематичні курси в українсько-руській мові з найважніших суспільних дисциплін; дати ряд курсів із деяких наук, не заступлених у програмах тутешніх шкіл, а дуже важних з нашого національного становища”[14].

ЄВГЕН ЧИКАЛЕНКО: “На покриття коштів, витрачених на організацію курсів, я Вам вишлю гроші не пізніще як за два тижні… По Вашому рахунку я мушу вислати рублів 500–600. На таку ж суму Ви можете сподіватись від мене і на другий рік… Дай Боже, щоб з ваших заходів виросла велика просвітна інституція!”[15].

ДМИТРО ДОРОШЕНКО: “Курси були задумані по доволі широкій програмі… Найбільше цікавили мене й усіх нас приїзжих виклади Грушевського, і вони нас дуже розчарували: викладав Грушевський князівську добу і викладав страшенно нудно… Читав з рукопису, якось монотонно і з незвичним для нас наголосом на кінці слів… Слухаючи Грушевського пізніше на засіданнях Центральної Ради у Києві, я спостерігав, що він промовляв значно цікавіше, живіше. Взагалі я помітив, що коли Грушевський говорив експромтом, то виходило дуже добре, і він міг захопити авдиторію. Але коли він вичитував з рукопису, то виходило доволі нудно. Ще більше розчарував нас Томашівський, особливо своєю дивною манєрою викладати: ставав спиною до слухачів, а обличчям до географічної мапи, на якій довго вишукував якусь річку, чи якесь село. Він так знудив свою авдиторію, що за другим разом прийшло всього кілька слухачів. Зате вподобали ми всі Франка. Він викладав спокійним рівним голосом, без зовнішніх ефектів, і хоч викладав старе українське письменство, але виклади були такі цікаві, такі глибокі змістом, що ми слухали з найбільшою увагою, не пропускаючи ні однієї лєкції великого ученого… Дуже припали нам до смаку виклади Вовка. Говорив він дуже тихим голосом, так, що треба було сідати ближче, щоб краще чути, але самі виклади були дуже живі і змістовні”[16].

Михайло Грушевський серед викладачів і студентів Наукових курсів українознавства
у Львові

Фотографія E. Trzemeski. 5 (18) липня 1904 р.

 

1904, жовтень – вихід друком у петербурзькому видавничому товаристві “Общественная польза” “Очерка истории украинского народа” Михайла Грушевського

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Коли б не довів «Історії», то «Очерк» дає все ж провідну гадку”[17].

ОЛЕКСАНДР ЛОТОЦЬКИЙ: “Книжка взагалі пішла дуже добре. До мене особисто багато ще зверталося за нею, але більше не було… Після рецензій книжка піде ще швидше. Такий успіх ще більше звертає на себе увагу, коли зважити на теперішний книжковий кризис. Сердечно Вас з тим здоровлю! І як все щасливо склалося навіть з цензурою: місяцем ранійше або пізнійше книжка нізащо не пройшла б!”[18].

СТЕПАН ТОМАШІВСЬКИЙ: “Багато, дуже багато насувається гадок при читанню її. Відкривається просторий вид у далеку минувшину, і в ній бачиться органічний розвій народу як цілості, однорідної фізично і психологічно маси, великої людської громади, одного з найбільших народів Європи. Хоч образ не дуже відрадний, хоч не раз стискається серце при читанню, все ж таки кінчимо книжку з бодрим духом: новий період української історії м у с и т ь бути інакший, бо в х о д я т ь у життя і боротьбу нові елементи, нові мотиви, нові ідеї, нові ідеали, виступає нове покоління, в якого програмі мусить стояти змагання, аби не повторяти блудів нашої минувшини… О, з сеї книжки можна навчитися дуже багато! Про се нехай пам’ятають усі ті, що вже мають патенти, або що їх іще хочуть здобути – на публічну діяльність для народу і його іменем”[19].

Титульна сторінка 1-го видання “Очерка истории украинского народа”
М.Грушевського (1904) з бібліотеки Костя Паньківського

 

1904, 7 грудня (24 листопада) – Міністерство закордонних справ Росії за дорученням Головного управління в справах друку направило російському консулу у Львові повідомлення про дозвіл на ввезення до Росії “Історії України-Руси” Михайла Грушевського

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Кінець 1904 р. приніс мені радісну вістку – допущення до Росії «Історії…» наслідком горячого і різкого листу, написаного мною до тодішнього міністра Святополка-Мирського”[20].

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Этот большой строго научный предназначенный для специалистов труд (четыре тома, вышедшее доселе и обнимающие историю Южной Руси до конца ХVІ века, заключает в себе около 2500 страниц) «абсолютно воспрещен» в России и весьма часто не пропускается цензурою на адреса професоров университетов и даже столичных ученых заведений наиболее значительных. Смею думать, что это исключение из научного обращения книги, заключающей в себе труд моей жизни, не только в высшей степени тяжело для меня, но неприятно также и для ученых, работающих в России по вопросам, касающимся истории Южной Руси. Мне же не только больно, но как русскому подданному, – просто стыдно видеть, что, н[а]пр[имер], вышедшая одновременно с четвертым томом моей «Истории» книга моего товарища по университету по истории Польщи и Литвы в ХV в., безпрепятственно допущена к обращению в Россию, так как написана на польском языке, а мой ІV том, посвященный тому же польско-литовскому периоду южно-русской истории, даже без цензурного разсмотрения безусловно воспрещен – поэтому только, что написан на языке малорусском”[21].

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Пополудні несподіванка приємна – принесли з поліції про дозвіл «Історії» до Росії. З тої нагоди, по обіцянці, учредив торт назавтра”[22].

Обкладинки перших томів “Історії України-Руси” М.Грушевського
Михайло Грушевський. Рис. Я. Струхманчука. 1905

 

110 років від часу виходу у світ української народної ілюстрованої газети для селян і робітників “Село”, ініціатором видання якої і фактичним редактором був Михайло Грушевський, та завершення спорудження прибуткового фамільного Дому Грушевських у Києві на Паньківській, 9/14

1909, 16 (3) вересня – вихід першого числа ілюстрованого тижневика “Село”

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Незадовго буду давати оголошеннє про «Село»… Охота смертная у мене до сеї газети”[23].

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Прочитав перші рукописи для “Села” (27 серпня 1909 р.); “Писав статі для «Села» – вступну, і про Шевченка” (29 серпня 1909 р.); “Цілий день носили мені коректу «Села» (2 вересня 1909 р.); “Вчора і передучора писав статі до «Села» (6 вересня 1909 р.); “Уродини мої – випали невдало. Обід попсовав номер «Села» своїми помилками” (17 вересня 1909 р.); “«Селу» грозять неприємностями за статі про школу” (2 жовтня 1909 р.); “«Село» забирає багато часу, але варте того, добре йде” (3 жовтня 1909 р); “Мусів відложити «Історію», що[б] полагодити «Село», написав статю про Сойм” (1 листопада 1909 р.); “Третій день сливе не можу й приторкнутися до «Історії». Сьогодня займався ЛНВ і «Селом»” (9 листопада 1909 р.)[24].

МИКОЛА ВОРОНИЙ: “Сам я, пробуваючи торік на селі в Чернігівщині, мав нагоду пересвідчитись, як нетерпляче селяне, що передплачували «Село», дожидалися кожного нового числа, з якою цікавістю вони гуртом в голос читали його на вулиці, пояснюючи одно одному слабше зрозумілі місця. Помиляються ті, що думають, ніби селянин неохоче читає про поважні, незнайомі йому річи, – не любить, мовляв, ломать голову, – я сам був приємно здивований, бачучи, з яким особливим зацікавленням селяне накидались на історичні та публіцистичні статті проф. Грушевського”[25].

Примірник ілюстрованого тижневика “Село”
З колекції Історико-меморіального музею
Михайла Грушевського.

 

1909, початок жовтня (кінець вересня) – завершення будівництва фамільного прибуткового дому Грушевських у Києві на вул. Паньківській, 9/14

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “З полудня зачали переноситися до нової хати, і до обіда перенеслися, без усяких оказій. Дуже нам весело і мило в новій хаті”[26].

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Якось дошкулила мені фраза Савенка, що я обзавелся шестиэтажным  домом, повторена цілою статею “Радою”, наче в сім щось негідне мене,  а я так люблю сей дом, і пишний ним, як дарунком краси Київу, людям”[27].

Фамільний дім  Грушевських, оздоблений в українському стилі за проєктом В. Кричевського
Київ. Вулиця Паньківська, 9/14.  1910-ті рр.
Фасад дому Грушевських
Реконструкція В.Павловського.

 

105 років від часу виходу енциклопедії українознавства “Украинский народ в его прошлом и настоящем” за участі Михайла Грушевського, першої книжки журналу “Україна”, остоточної резиґнації вченого з посади голови НТШ та його арешту Київським губернським жандармським управлінням

1914, січень – вихід І тому першої енциклопедії українознавства “Украинский народ в его прошлом и настоящем”, зміст якого склали праці Михайла Грушевського “Развитие украинских изучений в ХІХ в. и раскрытие в них основных вопросов украиноведения” та “История украинского народа”

ОЛЕКСАНДР ЛОТОЦЬКИЙ: “А ще пану маю казати про один предмет, що не дає мені спати. А предмет такий. Колись галицькі москвофіли подавали рецепт, як за день можна мови Пушкіна вивчитись, а тепер я хочу порадити, як можна за день українству навчити. Коротко кажучи, дійшов я до думки, що без енциклопедії українства нам бути не можна… Головна річ, щоб Ви взялися бути головним редактором, а підредакторів можна знайти, співробітників теж, бо робота буде платна…

Бачу, ой, бачу, як Ви свою онуфрейку погладжуєте та прияхидливо усміхаєтеся, думаючи: «А де ж гроші»? Та ба! – бо даремно смієтеся, – гроші єсть![28].

ОЛЕКСАНДР ЛОТОЦЬКИЙ: “Але що ж про се взагалі говорити, коли Ви, видимо, смаку зараз до справи не маєте. І дивно мені, їй-Богу, де Ви той час свій подіваєте? Служба Ваша лехка, не головоломна, і не сквапна; приміром кажучи, що втратить на тому князь Лев Галицький, коли Ви його опишете не тепер, а літ через десять; ждав він сотки літ, то пожде і меньше… Хоч би Ви поглянули на свого товариша, шановного професора Олександру Колессу, – як чоловік солідний, він не квапиться і жде, поки українські письменники добре влежаться, та аж тоді почне до їх приглядатися. У тім єсть певний науковий метод.

І от же подумайте собі, дорогий Михайло Сергієвичу, поки Колесса напише нам історію літератури, Хведір Вовк – антропологію та етнографію, а проф[есор] хірургії Пелехин – українську хірургію, то всі сучасні українці встигнуть перемерти, а нові не народяться, то й може вийти не мала остановка в українській справі… Тож і засмутило мене дуже, що Ви так холодно поставилися до сеї справи; а без Вас не варто її й розпочинати”[29].

ОЛЕКСІЙ ШАХМАТОВ: “Благодаря М.М. Ковалевскому, фирма «Гранат» берется за осуществление Вашей мечты – издать “Украинскую энциклопедию»… Остановились на заглавии “Украинский народ в его настоящем и прошлом”… Гонорары: авторы получают 100 р. за лист (40000 букв), редакторы – по 25 р. за лист. Дело слажено окончательно, но не оформлено. Для того, чтобы его оформить, нужно Ваше согласие”[30].

ОЛЕКСІЙ ШАХМАТОВ: “Мы недавно собирались по поводу досадного промедления, невыхода І тома «Украинской энциклопедии». М.А. Славинский заверил нас, что он выйдет около 10 января. По его словам видно, что издательство не очень сочувствует всему предприятию, а подписка дала блестящие результаты”[31].

Обкладинка І тому “Украинский народ в его прошлом и настоящем»
(СПб, 1914)
Портрет М.Костомарова пензля М.Ге – одна з ілюстрацій
до праці М.Грушевського “Развитие украинских изучений в ХІХ в.
и раскрытие в них основных вопросов украиноведения”

 

1914, 23 (10) лютого– за редакцією Михайла Грушевського завершилася підготовка до друку першої книжки наукового журналу українознавства “Україна” – видання Українського наукового товариства у Києві

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Только что получил Ваше согласие на участие в «Украине». Спасибо Вам большое. Будем очень благодарны за статью; не забудьте и об критическом отделе, о хронике и «вопросах языка». Хотельсь бы наладить журнал при строгой научности интересный для всякого соприкасающегося с вопросами украиноведения – для студента, преподавателя и просто интеллигенции”[32].

1914, середина березня (за н. ст.) – остаточна відмова Михайла Грушевського від посади очільника Наукового товариства імені Шевченка, прийнята на засіданні Виділу Товариства 1 квітня (за н. ст.) 1914 р.

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Я при моїй згризливій вдачі ще не вилизався від несподіванки, яка мене спіткала на Заг[альних] зборах Тов[ариства] Шевченка. Скільки не повторюєш собі, що від клевети і предательства ніхто не забезпечений, все-таки занадто часто підходить під серце образа і сум від такої «образи». В першій хвилі я оцінював сей інцидент з того боку, що нарешті ще за житя знято з мене те робоче ярмо, яке я так нерозважно взяв на себе 19 літ тому назад, і що тепер я буду хозяїном свого часу – а поки б мене не випхали отак, може й до смерти не здолав відвязатися, все жалуючи тої праці, котру закопав у сім «смітнику Європи», бодай був здоров… Може се ілюзія, реакція против зневіри – але мені хвилями здається, що тепер відкривається нова сторінка мого життя, більш інтересна”[33].

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Прошу ласкаво переказати найблизшим загальним зборам мою щиру подяку за признаннє і заразом – мій жаль, що я не міг сповнити їх бажання, вернутися до проводу Товариства”[34].

ІЛАРІОН СВЄНЦІЦЬКИЙ: “Говорили про проф. Г[рушевського], що він диктатор. Дай нам, Боже, якнайбільше таких диктаторів, що видаватимуть рік річно 15 томів і гроший на се роздобудуть!»”[35].

Зала засідань Наукового товариства імені Шевченка у Львові
Початок 1910-х рр.

 

1914, 28 листопада (за ст. ст.) – арешт Михайла Грушевського

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “… вже з початку війни був приготовлений на мене наказ: як тільки я приїду, зараз мене треба обшукати, арештувати і вислати на Сибір як небезпечного провідника українського руху. І дійсно в чотири дні по приїзду у мене зробили ревізію, забрали всі книжки й папери, а самого мене всадили до тюрми… Але за той час російські окупаційні власті зробили ревізії у мене в хаті у Львові і прислали забране київській жандармерії і та почала нишпорити в нім наново, а мене на той час держали в тюрмі під дуже тісним доглядом, в одиночці, не дозволяючи навіть ніяких книжок діставати «з волі».

Тим часом Російська академія наук вставилась за мною, щоб мене не висилали до Сибіру, а післали до якогось міста, де б я міг працювати науково. З того не вийшло ні одно, ні друге: вивезли мене під вартою до Симбірська, куди потім приїхала й моя сім’я, потім перевезли мене до Казані, а нарешті до Москви”[36].

ДМИТРО ДОРОШЕНКО: “Виявилося, що в Михайла Сергійовича робили трус. Його самого не було вдома (він уже вийшов до М.П.Василенка), тому в його помешканні зроблено «засідку», але дружині Михайла Сергійовича, Марії Сильвестровні, удалось потихеньку вирядити швайцара повідомити на всякий випадок сусіду, щоб М.Сергійович не вертався додому, а скорше побіг до Василенка, де застав уже всіх разом з Обнінським… Було тут же вирішено, що Михайло Сергійович зараз же поїде до начальника штабу київської воєнної округи, скаже йому про трус і вияснить, в чому справа. Генерал Ходорович був українець… Але тоді рішили звернутись до Ходоровича не як до земляка, а просто як до коректної людини. Убрали Михайла Сергійовича в сурдут Василенка, який сидів на ньому як капот, посадили на фіякра, і він поїхав до Липок… Генерал Ходорович зустрів його дуже чемно, заспокоював, казав, що це все «непорозуміння», обіцяв до вечора все з’ясувати і прохав зайти до нього коло 9-ої увечорі… Довелось ждати до вечора. Боячись вертатись додому до вияснення справи, Михайло Сергійович пішов до бар. Ф.Р.Штейнгеля, що мешкав також в Липках, і провів у його цілий день. Увечорі він пішов до Ходоровича в штаб воєнної округи, але тут йому заявили, що є певний наказ згори арештувати його, і замість додому Михайло Сергійович помандрував до Печерського участку, де провів ніч в компанії злодюг і п’яниць, що їх приводили для протверезіння, а на другий день його відставлено до Лук’янівської тюрми. Там висидів він чотири місяці в вогкій, холодній камері, а потім його вислано до Сімбірська. Обвинувачувано його в «австрофільстві»”[37].

СЕРГІЙ ПЛАТОНОВ:“Михаил Грушевский обладает большим ученым талантом и для исторической науки, независимо от его «теорий», сделал очень много. Авторитетный благодаря своим ученым заслугам, независимый благодаря своему богатству, приятный по своему уму и умению ловко себя держать, он является в своем лагере первою силою…  Грушевский – каковы бы ни были его политические деяния – имеет серьезные, всеми учеными признанные заслуги в деле исторического изучения древнейших эпох русской истории и первых времен жизни южнорусского казачества и потому достоин особого к себе внимания и возможности снисхождения”[38].

ОЛЕКСІЙ ШАХМАТОВ: “Грушевский – это духовный вождь «украинства». Русскому государству предстоит тяжелая альтернатива – или прибегнуть к самым определенным репрессиям с целью вырвать гидру сепаратизма, или встретить домогательства украинцев широкими уступками. Первый путь – я глубоко в этом убежден – приведет нашу государственность к гибели; для меня нет ни малейшего сомнения, что даже физическое истребление всей украинской интеллигенции даст только отрицательные результаты, завтра малорусские народные массы выделят из себя такую же интеллигенцию, какую репрессии уничтожат сегодня”[39].

Відривний календар з датою арешту Михайла Грушевського, збережений його сестрою Ганною
Фотографії М.Грушевського,
зроблені в Київському губернському жандармському управлінні після арешту вченого

29 листопада (за ст. ст.) 1914 р.

 

100 років від часу виїзду Михайла Грушевського в еміграцію

1919, 31 березня – Михайло Грушевський виїхав з Кам’янця-Подільського через Станіславів до Праги, куди прибув 18 квітня 1919 р.

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “По приїзді Директорії до Києва, при кінці 1918 р., вияснилось зовсім виразно, що в даних обставинах на Україні для мене не можлива не тільки якась політична робота…, але так само й усяка робота культурно-організаційна… Побачивши се, я звернувся до Центр[ального] комітету Партії у[країнських] с[оціалісті]-р[еволюціонерів] з пропозицією, щоб обі соціалістичні партії вислали за кордон своїх делегатів для контакту з заграничними соціалістичними організаціями, для обопільної інформації й для контролі державного предстравництва УНР, яке з незвичайним поспіхом і в істно велетенських розмірах тоді формувалося кабінетом Директорії. В ролі такого делегата від УПСР я заявляв готовність виїхати негайно за кордон…

І так під час мого переїзду з Києва до Кам’янця, в лютім, ЦК міг уже мене потішити звісткою, що виїзд мій за кордон став можливим, бо кошти для нього знайшлись. Значно пізніше від тт. Мартоса і Шаповала, що в лютім 1919 р. були членами кабінету, я довідався, що на сю ціль – виїзд мій і моєї сім’ї за кордон – Рада міністрів спеціально асигнувала тоді Ц[ентральному] комітетові 1 міл[ьйон] гривень…

Уможлививши таким чином мій виїзд з матеріальної сторони (про що я довідався, сливе, аж рік пізніше), уряд Директорії відмовив, одначе, партії в усіх інших облегшеннях моєї подорожі (я сам безпосередніх зносин з урядом не мав). Навіть дипломатичного паспорта, котрими так щедро наділювано усяких другорядних і третьорядних агентів, мені не видано…”[40].

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “…ні хвилі не вважав себе емігрантом, тільки закордонним робітником на нашій національній ниві”[41].

Михайло Грушевський
Фото виготовлено
до дипломатичного паспорта
Української Народної Республіки,
виданого посольством УНР у Відні
10 жовтня 1919 р.

 

95 років з часу повернення Михайла Грушевського з еміграції в Україну

1924, 7 березня – разом з дружиною та донькою М. Грушевський повертається до Києва, отримавши прихисток у квартирі сестри Ганни на Паньківській, 9

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “Я большевикам ніякий приятель, мало хто стільки потерпів від них, як я, і далі терплю: книги мої на Україні заборонені; транспорт книг моїх, висланих торік… большевики переробили на картон, аби не дати їм розійтись”[42].

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: “…нинішні пани Укр[аїни] на словах нібито заявляючи навіть радість, що я хочу вертати, на ділі все роблять, щоб відвести мене від сього. Саме прислали мині витинок з харківських «Вістей ВУЦВК», з змістом промови Фрунзе на святі роковин більшов[ицької] революції; підносячи правильність національного курса, взятого урядом, він на доказ вказує на підданнє Тютюнника і потім каже: «Крім Тютюнника до нас надіслав такого самого листа відомий укр. діяч проф. Грушевський, що також просить помилувати його і дозволити в’їзд на Україну»… Отже, подаю до В[ашої] відомости, що я ніякого покаяння не складав і не зложу, і помилування не просив і не проситиму, і на ніякі понижаючі мене заяви лояльности не йшов і не піду, – хіба я вже не знаю до якого б мене цілком непритомного стану вони довели”[43].

МИКИТА ШАПОВАЛ: “Ми гадаємо, що Вам належиться тільки Ваше бренне існування й наукова слава, а Ваш титул Голови Української Центральної Ради, в якій Україна вклала ввесь зміст своєї найбільшої визвольної ідеї і ідеї своїх суверенних державних прав належиться українському народові…

Але тепер читаємо, що Ви збираєтесь їхати на Україну, повержену крахом під ногами московської окупації. Під ті ноги шпурляєте Ви свій високий титул-сімвол суверенної України, одержаний через нас від українського трудящого люду…

На Україні є чимало українських професорів і без Вас. Нехай працюють, але Голова Української Центральної Ради є один…Невже Ви вірите, що сучасна окупація дасть Вам можливість працювати для добра українського народу? Невже Ви не бачите, що тут, закордоном, в культурному оточенні, де до Вашої розпорядимости всякі бібліотеки й архіви, Ви можете в сто раз більше зробити для розвитку української культури, ніж на Україні під доглядом чека…

Ви ж відповідаєте не тільки перед собою і не тільки перед нами, а перед цілою майбутньою українською вічністю. Хочете Ви того чи ні, а Ви вже собі не належите”[44].

МИКОЛА ЛЮБЧЕНКО:“Як Вам відомо з телеграми т. Шліхтера питання про поворот Грушевського розв’язано позитивно. Що ж торкається до його використання, то т. Затонський гадає пристроїти його при Академії наук. Зі слів т. Затонського, можна натякнути Грушевському, що коли б його кандидатура була виставлена на президента, то Наркомосвіти таку кандидатуру підтримуватиме. Але ми маємо відомості, що українські академіки настроєні проти Грушевського і, очевидно, Наркомосвіти доведеться витримати певну боротьбу, бо посада ця виборна”[45].

СЕРГІЙ ЄФРЕМОВ: “Спільне зібрання обрало на академіка – М.С.Грушевського. Перший відділ зробив це ще восени і разом послав до Харкова дозвіл йому вернутися. Дозвіл дано. Останніми днями совітська преса дуже багато цьому уваги приділяє, пишучи, що Грушевський прохав амністії (брехня!), та ставлячи його ім’я поряд Юрка Тютюнника, ренегата…

В усякім разі вже й тепер російські ворожі для Академії круги покладають великі надії, що він завалить Академію. Думаю, що вони помиляються, бо Грушевський розумніший, ніж про його думають”[46].

Михайло Грушевський
З останньої еміграційної фотосесії.
Фотограф С. Бурко. [19 січня 1924 р. Баден біля Відня.]

“Михайло Грушевський – гетьман войска комуно-есерівського закордонського”
Невідомий художник. 1921 р.
За виданням: Будяк (Львів). – 1921. – Ч. 15. – 25 серпня. – С. 8.
“Проф[есор] Грушевський: Ех, їхати, так їхати… І так запізнився…”
Рис. Сашка [О.Довженка]. 1924 р.
За виданням: Вісті ВУЦВК (Харків). – 1924. – № 3. – 4 січня. – С. 1.

27.12.2019

[1] Грушевський М. Автобіографія. 1906 р. // Великий Українець. Матеріали з життя та діяльності М.С. Грушевського / Упоряд. А. Демиденко. К., 1992. С. 201.

[2] З листа О. Кониського до М. Дикарєва від 16 (4) травня 1894 р.) (Возняк М. Ол. Кониський і перші томи «Записок» (З додатком його листів до Митр[офана] Дикарева) // ЗНТШ. Львів, 1929. Т. CL. С. 376).

[3] Лотоцький О. Сторінки минулого. Ч. І. Варшава, 1932. С. 182–183.

[4] З листа М. Грушевського до О. Барвінського від 3 вересня (22 серпня) 1894 р. // Листування Михайла Грушевського. Т. 7: Листування Михайла Грушевського з Олександром Барвінським /Упоряд. В. Тельвак, М. Дядюк. Львів; Київ; Нью-Йорк; Острог, 2019. С. 59).

[5] З листа Є. Барвінської до чоловіка – О. Барвінського від 28 (16) вересня 1894 р. // Барвінський Олександр. Спомини з мого життя. Том третій. Частина п’ята. Нью-Йорк; Київ; Острог; Житомир. Видавець О.О. Євенок, 2019. С. 234.

[6] З листа М. Грушевського до О. Барвінського від 3 жовтня (22 вересня ) 1894 р. // Листування Михайла Грушевського. Т. 7: Листування Михайла Грушевського з Олександром Барвінським /Упоряд. В. Тельвак, М. Дядюк. Львів; Київ; Нью-Йорк; Острог, 2019. С. 63.

[7] З листа О. Барвінського до М. Грушевського від 1 жовтня (20 вересня) 1894 р. // Листування Михайла Грушевського. Т. 7: Листування Михайла Грушевського з Олександром Барвінським /Упоряд. В. Тельвак, М. Дядюк. Львів; Київ; Нью-Йорк; Острог, 2019. С. 62.

[8] Правда. 1894. Т. ХХІІІ. Вип. LХVІІІ. Жовтень. С. 711–712.

[9] Перший виклад з давньої історії Руси професора Михайла Грушевського // Діло. 1894. Ч. 220.

[10] З листа М. Павлика до М. Драгоманова від 26 (14) жовтня 1894 р. // Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895). Т. VІІІ (1894–1895) / Зладив Михайло Павлик. Видав Др. Лев Когут. Чернівці, 1911. С. 141.

[11] З листа В. Антоновича до М. Грушевського від 23 (11) жовтня 1894 р. // Листи Володимира Антоновича до Михайла Грушевського за 1889–1900 роки (автографи Антоновича та інших осіб) / Подано до друку Л.Сакадою // Син України: Володимир Боніфатійович Антонович / Упоряд. В. Короткий, В. Ульяновський. Т. 1. К., 1997. С. 258).

[12] З щоденникових нотаток М. Грушевського за 4 квітня (22 березня) – 27 (14) травня 1904 р. (Грушевський Михайло. Щоденник [1904–1905 рр.] / Підготовка до друку І. Гирича, О. Тодійчук // Український історик. – 2006–2007. – Ч. 4/1–2. – С. 25).

[13] Франко І. Римські враження / Переклад Л.Рудницького // Рудницький Л. Франко і Рим // Літературна Україна. 2005. Ч. 45. 17 листопада. С. 1, 7.

[14] Грушевський М. Українсько-руські наукові курси // Грушевський М. Твори: У 50 т. Т. 1: Серія “Суспільно-політичні твори (1894–1907). Львів, 2002. С. 248.

[15] З листа Є. Чикаленка до М. Грушевського від 28 червня (за ст. ст.) 1904 р. // Листування Михайла Грушевського. Т. 5: Листування Михайла Грушевського та Євгена Чикаленка / Упоряд.: І. Старовойтенко, О. Тодійчук Київ; Нью-Йорк, 2010. С. 54.

[16] Дорошенко Д. Мої спомини про давнє–минуле (1901–1914 роки). Виннипег, 1949. С. 56–57.

[17] З щоденникової нотатки М. Грушевського за 13–14 червня (за ст. ст.) 1905 р. (Грушевський Михайло. Щоденник [1904–1905 рр.] / Підготовка до друку І. Гирича, О. Тодійчук // Український історик. – 2006–2007. – Ч. 4/1–2. – С. 57).

[18] З листа О. Лотоцького до М. Грушевського від 14 грудня (за ст. ст.) 1904 р. (Кавунник В., Панькова С. Листи Олександра Лотоцького до Михайла Грушевського (1894–1914) // Михайло Грушевський: Студії та джерела. Книга 1. Київ, 2018. С. 280).

[19] Томашівський С. Нова книжка – нові часи (Проф. М. Грушевский. Очерк истории украинского народа. С.Петербург, 1904) //ЛНВ. 1905. Т. ХХІХ. С. 43–45.

[20] Грушевський М. Автобіографія. 1926 р. // Великий Українець. Матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського / Упоряд. А. Демиденко. К., 1992. С. 233.

[21] З листа М. Грушевського до П. Святополка-Мирського від 1 листопада (за ст. ст.) 1904 р. // Центральний державний історичний архів України у м. Києві. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 275. Арк. 159–161 зв.

[22] З щоденникової нотатки М. Грушевського за 30 (17) грудня 1904 р. (Грушевський Михайло. Щоденник [1904–1905 рр.] / Підготовка до друку І. Гирича, О. Тодійчук // Український історик. – 2006–2007. – Ч. 4/1–2. – С. 32).

[23] З листа М. Грушевського до Є. Чикаленка від 15 липня (за ст. ст.) 1909 р. // Листування Михайла Грушевського. Т. 5: Листування Михайла Грушевського та Євгена Чикаленка / Упоряд.: І. Старовойтенко, О. Тодійчук Киїк; Нью-Йорк, 2010. С. 113.

[24] З щоденникових нотаток М. Грушевського за серпень–листопад 1909 р. // ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 25. Арк. 290–312.

[25] Вороний М. “Село” // Рада. 1911. № 78. 6 апріля (19 квітня). С. 2.

[26] З щоденникової нотатки М. Грушевського за 12 жовтня (29 вересня) 1909 р. // ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 25. Арк. 300 зв.

[27] З щоденникової нотатки М. Грушевського за 18 квітня (за ст. ст.) 1910 р. (Щоденник М.Грушевського за 1910 р. / Підготовка до друку І. Гирича, О. Тодійчук // Український історик. 2002. Ч. 1–4. С. 113).

[28] З листа О. Лотоцького до М. Грушевського за квітень–травень 1908 р. (Кавунник В., Панькова С. Листи Олександра Лотоцького до Михайла Грушевського (1894–1914) // Михайло Грушевський: Студії та джерела. Книга 1. Київ, 2018. С. 328).

[29] З листа О.Лотоцького до М.Грушевського за середину травня 1908 р.). (Кавунник В., Панькова С. Листи Олександра Лотоцького до Михайла Грушевського (1894–1914) // Михайло Грушевський: Студії та джерела. Книга 1. Київ, 2018. С. 340).

[30] З листа О. Шахматова до М. Грушевського від 28 вересня (за ст. ст.) 1909 р. (Макаров В.І. Листування М.С. Грушевського й О.О. Шахматова // УІЖ. 1996. № 5. С. 96).

[31] З листа О. Шахматова до М. Грушевського від 25 грудня (за ст. ст.) 1913 р.) (Макаров В.І. Листування М.С. Грушевського й О.О. Шахматова // УІЖ. 1996. № 6. С. 26).

[32] З листа М. Грушевського до О. Шахматова від 22 грудня (за ст. ст.) 1912 р.) (Макаров В.І. Листування М.С. Грушевського й О.О. Шахматова // УІЖ. 1996. № 6. С. 26).

[33] З листа М Грушевського до сестри, Г. Шамраєвої, від 15 (2) липня 1913 р.) // Центральний державний історичний архів України у м. Києві. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 1425. Арк. 152–153.

[34] З листа М. Грушевського до Виділу НТШ середини березня (за н. ст.) 1914 р.) // Центральний державний історичний архів України у м. Львові. Ф. 309. Оп. 1. Спр. 405. Арк.  9.

[35] З листа К. Студинського до М. Грушевського від 23 вересня 1922 р. // ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 96. Арк. 736–737 зв.

[36] Грушевський М. Життя Михайла Грушевського від вибуху війни // Грушевський М. Твори: У 50 т. Т. 4. Кн. ІІ. Львів, 2013. С. 270).

[37] Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє–минуле (1914–1920). 2-ге видання. Мюнхен, 1969. С. 39–40.

[38] З листа С. Платонова до президента Санкт-Петербурзької академії наук К. Романова від 9 грудня (за ст. ст.) 1914 р.) (Ссылка М.С. Грушевского. Подготовил П. Елецкий // Минувшее: Исторический альманах. СПб., 1998. Вып. 23. С. 218–219).

[39] З листа О. Шахматова до президента Санкт-Петербурзької академії наук К. Романова від 10–11 квітня (за ст. ст.) 1915 р. (Ссылка М.С. Грушевского. Подготовил П. Елецкий // Минувшее: Исторический альманах. СПб., 1998. Вып. 23. С. 242).

[40] Грушевський М. В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.) // Грушевський М. Твори: У 50 т. Т. 4. Кн.  ІІ. Львів, 2013. С. 111–112.

[41] З листа М. Грушевського до К. Студинського від 4 квітня 1923 р. // Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894–1932 рр.) / Упоряд. Г. Сварник. Львів; Нью-Йорк, 1998. С. 92.

[42] З листа М. Грушевського до Т. Починка від 5 липня 1923 р. (Листи М. Грушевського до Т. Починка (З фонду Н.Григорієва). З матеріялів Музею-архіву ім. Д.Антоновича при УВАН у Нью-Йорку, США / Публікація М. Антоновича // Український історик. 1969. Ч. 4. С. 96).

[43] З листа Михайла Грушевського до Кирила Студинського від 17 листопада 1923 р. // Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894–1932 рр.) / Упоряд. Г. Сварник. Львів; Нью-Йорк, 1998. С. 132.

[44] З листа Закордонного Комітету Української партії соціалістів-революціонерів “До Голови Української Центральної Ради пана Михайла Грушевського”, підготовленого Микитою Шаповалом. 27 грудня 1923 р. (Хоменко В. Лист Закордонного Комітету Української партії соціалістів-революціонерів “До Голови Української Центральної Ради пана Михайла Грушевського” // Михайло Грушевський. Студії та джерела. Книга 1. К., 2018. С. 463–496).

[45] Лист референта уповноваженого НКЗС СРСР в УСРР М.Любченка повпреду УСРР в Австрії М.Левицькому від 22 листопада 1923 р. // Михайло Грушевський: між історією і політикою (1920–1930-ті роки): Збірник документів і матеріалів. К., 1997. С. 32.

[46] Єфремов С. Щоденники. 1923–1929. К., 1997. С. 46.

 

Упорядкування: СВІТЛАНА ПАНЬКОВА

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

[contact-form-7 404 "Not Found"]
×
Location map

×