Музей працює щоденно, крім понеділка, з 10:00 до 18:00.
Київ, вул. Паньківська, 9. Тел.: (044) 288-28-07

Великодні Грушевських

Сповідуючи християнську мораль та родинний пієтизм, усі Грушевські особливо шанували Різдво та Великдень, не забуваючи при цьому споконвічними «Христос народився!» та «Христос воскрес!» вітати близьких, друзів, приятелів, знайомих. Для реконструкції цих урочистостей Михайло Грушевський залишив унікальні джерела — щоденники, спомини, автобіографії, листи. Послуговуючись ними, спробуємо відчути та передати атмосферу Великодніх приготувань та святкувань у різні роки: від 1890-х до початку 1930-х.

Великоднє привітання Марії Грушевської племінниці чоловіка Ользі Шамраєвій.
[1910-ті рр.]. З колекції ІММГ.

Перші відомості про Великодні свята в житті Михайла Грушевського черпаємо з його щоденника студентських часів, які він сам охарактеризував як «гостру полосу релігійності». Саме ця «підвищена релігійність» визначала його настрої у ці дні: «[…] не спалося мені під Пасху, ні на діяніях, ні на утрені, ні на служенії; на хрестовому ході стало мені дуже радісно або краже [сказати] — умілітельно, аж слези підступили; […] молився Богу, щоб він воскресив нас з своїм воскресеніем» (1 (13) квітня 1890 р.). Рідні були далеко: батьки — у Владикавказі, бабуся й дідусь — у Сестринівці, тому на Великдень студента Грушевського сирною паскою пригощала щиро закохана Ганна Ямпольська.

Після закінчення університету «полосу релігійності» змінюють масштаби науково-організаційних проектів професора першої кафедри української історії. Але пережите залишається основою високих моральних цінностей та глибокої духовності, зрощених на прадідівських традиціях.

М. Грушевський та І. Франко на святкуванні 100-річчя виходу у світ Енеїди І.Котляревського і 25-річчя літературної діяльності І.Франка.
Львів, 1898. Фрагмент фото.

Венеція. Італія. Напередодні Великодня 1904 р., 26-28 березня (ст. ст.),
М.Грушевський вперше відвідав і закохався у Венецію. Побував там восени 1904, 1908 та 1911 р.
і кожного разу від захвату йому хотілося перенестися “в душу венеціанина”. З колекції ІММГ.

Зі щоденника львівського професора дізнаємось, що Великдень 1904 року (28 березня (10 квітня)) він разом з Іваном Франком зустрів у дорозі з Венеції до Риму, куди дістались надвечір. Дружина Марія з донькою гостювали у старшої сестри Олімпії Левицької (з дому Вояковських) в Скалі над Збручем, звідки вітали матір Михайла Сергійовича листівкою, що тепер зберігається в музейній колекції. Приємність зустріти цей світлий день в Римі дозволили собі вже втрьох, Михайло, Марія та Катерина Грушевські, у 1908 році (13 (26) квітня). «Наш Великдень» зустріли в Папській Руській Колегії та на римському пагорбі Пінціо. Повернувшись, М.Грушевський передав свої замилуваннями пам’ятками Італії у серії белетризованих розповідей «По світу. З подорожніх вражень».

Великоднє привітання матері Михайла Грушевського Глафірі Захаріївні
від невістки та онуки, відправлене зі Скали над Збручем.
26 березня 1904 р. З колекції ІММГ.

1905-го (17 (30) квітня) та 1906-го (2 (15) квітня) Великдень святкували у Львові. 1906 року до «Українського П’ємонту» завітали молодший брат Олександр з матір’ю. Після урочистої служби Божої в товаристві приятелів — акторів Миколи Садовського та Марії Заньковецької, письменника Івана Франка, етнографа, фольклориста і літературознавця Володимира Гнатюка, письменника, бандуриста і композитора Гната Хоткевича — «ходили разом на прохід, і так пройшов цілий день аж в ніч».

Великодні свята 1907-го (22 квітня (5 травня)), 1909-го (29 березня (11 квітня)) та 1910-го (18 квітня (1 травня)), як і Різдво, Грушевські зустрічали у Києві: парафіяльна Благовіщенська церква, Софійський собор, прогулянки з донькою Кулюнею Хрещатиком. У флігелі на Паньківській, 9, де нині музей, 1909 р. приймали гостей: троюрідного брата, лікаря й громадського діяча Олександра Черняхівського з дружиною письменницею Людмилою Старицькою-Черняхівською, професора Університету св. Володимира філолога Володимира Перетца, акторку Марію Заньковецьку, педагога Ганну Берло. А ще були традиційні візити до Лисенків, Чикаленків, Перетців, Черняхівських, Карачевських, Леонтовичів, Стешенків, Марії Заньковецької, Катерини Мельник-Антонович, Людмили Драгоманової.

Були й сумні Великодні, зокрема 1913 року, коли все свідоме українство здригнулося від звістки про смерть Михайла Коцюбинського, який відійшов у вічність за два дні до цього світлого дня — 25 квітня. В некрологічній замітці під назвою «Сумний Великдень» М.Грушевський наголосив: «Великдень — свято радісне — навіть обов’язково. Навіть в церкві читають поучення Златоустого, наказуючи радіти і тішитися великим днем у всяких обставинах і при всяких умовах. І, одначе, все-таки трудно тішитися […]: веселий великодній передзвін звучатиме різким контрастом з сумними настроями українського громадянства. Урвалося віщеє серце, спинилось гарячеє серце. Відлетів геній краси…»

Великдень 1917-го, як і рік загалом, був особливим. Саме на свята, 6–8 (19–21) квітня, Центральна Рада скликала Всеукраїнський національний конгрес. Делегати з усіх українських земель підтвердили, що М.Грушевський є визнаним лідером, «батьком» нації: таємним голосуванням його майже одноголосно обрали головою Української Центральної Ради. Про цей урочистий момент, що припав на Великдень, вчений писав: «Останній день з’їзду був […] моїм тріумфальним днем — найбільшої почесті, котрої я коли-небудь зазнав у житті».

Віденський залізничний вокзал. У Відні М. Грушевський мешкав
з кінця вересня 1920 р. до кінця жовтня 1922 р.
Через холодні готелі місцем для творчої праці стали віденські кав’ярні. З колекції ІММГ.

Запам’ятався цей рік і тим, що він, аж до 1923-го, був останнім, коли Грушевські святкували Великдень. П’ять років еміграційних мандрів (Прага, Женева, Париж, Відень, Баден) були сповнені ностальгічними настроями, а свята — споминами про недавнє минуле. «Від 1917 р. ми не справляли свят, а тепер жінка і донька моя з Теклею постарались обновити старі традиції», — писав Михайло Грушевський до львівського приятеля Кирила Студинського 8 квітня 1923 р. Ці відроджені традиції яскраво змалювала в листі з Бадена до Києва донька Катерина: «Вчора ми з Теклею [домашньою помічницею] їздили до церкви до Відня, щоб бути на утрені і посвятити пасочку і яйця. Се від 17 року ми вперше знов їмо свячене. В церкві натиснулись добре, а потім вертались закуреним потягом і ще з вокзалу бігли порядно, але все-таки в церкві були, так як має бути, а часом здавалось навіть, що все по-старому і що ми не на чужині».

Баден біля Відня. У Бадені Михайло, Марія та Катерина Грушевські прожилиз 24 жовтня 1922 р. до 22 лютого 1924 р. З колекції ІММГ.

Повернувшись 1924 р. з чужини, Великдень зустрічали родинно на Паньківській, 9.

Традиційні «візити» початку 1900-х рр. назавжди залишилися в спогадах про давнє—недавнє минуле… Але щороку на Великодньому столі Грушевських буяла ванільними ароматами сирна пасочка, які ще й понині зберігає вишукана дерев’яна різьблена форма — один з раритетів нашої збірки.

Світлана Панькова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Розклад подій на грудень 2018

7  грудня ‒ 12.00 ‒ Х семінар Інституту спеціальних історичних...

Двадцять років тому в Києві було відкрито пам’ятник Михайлові Грушевському

Про увічнення пам’яті Михайла Грушевського в Києві заговорили...

ІХ семінар Інституту СІД Музею Шереметьєвих

Запрошуємо 23 листопада 2018 року о 12:00 на...

×
Місце розташування

×