Музей працює щоденно, крім понеділка, з 10:00 до 18:00.
Київ, вул. Паньківська, 9. Тел.: (044) 288-28-07

З другої спроби: Михайло Грушевський у Полтаві

 Як  Грушевський не приїхав у Полтаву 1903 р. 

Однією із найяскравіших подій українського громадського життя початку ХХ ст. стало довгоочікуване відкриття пам’ятника Івану Котляревському у Полтаві 30 серпня (за ст. ст.) 1903 р. Історія цього непересічного свята перейшла на сторінки споминів його учасників[1], добре відома вона й дослідникам українського руху на зламі століть. Але як сталося, що на знаменитій фотографії товариства на Полтавськім святі 1903 р. поруч із Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та багатьма іншими заслуженими українцями немає Михайла Грушевського? Адже професор Львівського університету та голова Наукового Товариства ім. Шевченка безперечно не просто бажав розділити радість свята з усіма запрошеними, але й заслуговував бути в перших рядах високоповажної громади. Історик був одним із головних організаторів пишних святкувань 100-річчя “Енеїди” І. Котляревського у Львові 31 жовтня ‒ 1 листопада (за н. ст.) 1898 р.[2] Коштом Наукового товариства імені Шевченка із передмовою М. Грушевського тоді ж вийшов передрук першого видання твору[3]. Та й початковий том “Історії України-Руси” молодий професор присвятив ювілею першої друкованої української книги. У “Літературно-науковому вістнику” за редакцією М. Грушевського, Івана Франка та Осипа Маковея регулярно з’являлись повідомлення про перипетії у справі встановлення пам’ятника письменникові у його рідному місті — Полтаві.

Учасники свята з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві
1 вересня (за ст. ст.) 1903 р.

На свято професора Грушевського, звісно ж, запросили. В його архіві навіть збереглась чернетка відповіді від 23 серпня (за ст. ст.) 1903 р. на офіційний лист Полтавської міської управи, де йшлося про наступне: “Не можучи з ріжних причин вдоволити бажанню, висловленому в ласкавому запрошенню Шановної Міської Управи, й прибути особисто на отвореннє памятника первоначальника відродженої української літератури, засилаю мій щирий привіт Шановним землякам, зібраним на се сьвято українського народа, і бажання широкого розвою українського національного письменства в тих сторонах, де перші кроки ставило наше національне відродженнє, котрого свято справляємо”[4].

Що ж то були за “ріжні причини”? Лише вузьке коло осіб було посвячене тоді у деталі лаштунків урочистостей, зокрема публіцист Сергій Єфремов. У листі до нього 26 серпня (за ст. ст.) 1903 р. Михайло Грушевський повідомляв: “Нині відряджаємо нашого делегата до Полтави проф. Студинського. Я не їду — з Полтави писали і просили, аби багато не приїздили, не більше десяти, і взагалі аби бути обережним. Ще я своєю присутністю міг би стягнути клопоти на організаторів свята!”[5] Рішення делегувати Кирила Студинського на свято замість себе вчений прийняв ще в травні[6]. Напередодні події він докладно інструктував його у листах щодо маршруту подорожі, обережного тону промови, а також пам’ятного подарунка: “Виділ поручає Вам купити цінний вінець срібний, чи якийсь иньший,  але тревалий, металевий, і на нім добре б вирізати — там же в Київі якимись виразними буквами: Українсько-руське Наукове Товариство імені Шевченка у Львові, а як ні — то казати наґравірувати се на табличці й до вінка примоцувати делікатно”[7]. “Довірочно” Грушевський поділився відомостями, що сам він, а також Іван Франко, отримали запрошення від Дмитра Маркевича, заступника голови Міської управи, але згодом він же натякнув їм бути обережними в силу несприятливих обставин. Тому М. Грушевський “як чоловік маркований”  вирішив не накликати біди на полтавців,  а “сидіти тихо”, і лише надіслав згаданий офіційний привіт[8].

Так вченому не довелось особисто пережити величне свято, котре в душах багатьох збурило незабутні враження. Бажаючи поділитися радісними переживаннями, кілька учасників усе ж не забули привітати того, хто “пожертвував” своєю участю. На листівці із репродукцією горельєфа з пам’ятника І. Котляревському роботи скульптора Л. Позена 1 вересня (за ст. ст.) 1903 р. лікар і відомий громадський діяч з Одеси Іван Луценко написав: “З причини відслонення памятника І. Котляревського шлемо щирий привіт славному далекому мандрівцю на користь України”[9]. Під привітом доктора Луценка залишили свої автографи одесит Іван Липа, громадські діячі з Полтави Василь Кошовий і Віктор Андрієвський, поет Володимир Самійленко та ін.

Листівка І. Луценка до М. Грушевського з Полтави. 1 вересня (за ст. ст.) 1903 р. ЦДІАК  України, Ф. 1235, оп.1, спр. 871, арк. 127‒127 зв.

На Полтавськім Святі 1913 р.

Давню мрію вклонитися пам’ятнику І. Котляревському професор Грушевський здійснив з другої спроби через десять років. 9 (за ст. ст.) листопада 1913 р. у переддень 75-х роковин смерті письменника він нарешті прибув у Полтаву. На вечір того дня місцева громада запланувала урочисте відкриття будинку Українського клубу. Розташований у центрі міста, на вул. Стрітенській, 37, “невеликий, одноповерховий, веселий” будиночок прийняв шановних гостей о 16 год. Після освячення усі запрошені неспішно розглядались в ошатних залах[10].

 Будинок колишнього Українського клубу в Полтаві (вул. Стрітенська, 37)

Про святкову атмосферу, що царювала в нововідкритому Українському клубі, через багато років згадував один із організаторів події полтавчанин Віктор Андрієвський у мемуарах «Три громади: Спогади з 1885–1917 рр.»: “Наша вечеря пройшла тоді так тепло, так мило, як рідко коли буває на офіційних урочистостях. При столі ми всі співали під проводом Саксаганського. А закінчилась вона загальною “Метелицею”, котру ми під звуки новенького клюбового фортепьяну танцювали, господарі й гості — усі разом з нашим головою (клубу) старим Сіяльським та найповажнішим гостем професором М. Грушевським”[11]. Зауважимо цікаву деталь, що це чи не єдина згадка про танок у виконанні вченого. Адже у споминах Михайло Сергійович наголошував, що танці залишились “кунтштом”, якого він так і не опанував[12]. Певно, загальний піднесений настрій громади так захопив “найповажнішого” професора, що він призабувся про свою давню сором’язливість.

Докладний перебіг урочистих заходів наступного дня, 10 листопада, подав згодом у київській “Раді” її дописувач та учасник вшанувань Андрій Ніковський (під псевдо А. Василько)[13].

Об 11 годині ранку коло пам’ятника І. Котляревському зібрався величезний натовп народу, який заполонив площу, бульвар і прилеглі вулички. Найкращі місця зайняли відчайдухи на дахах сусідніх будинків.

 

Після урочистої панахиди делегати один за одним проходили до пам’ятника та покладали вінки, зачитуючи голосно написи на стрічках. Другим після міського голови Полтави вінок від імені українських наукових інституцій поклав Михайло Грушевський. По завершенню офіційної церемонії делегатів запросили сфотографуватись на згадку біля пам’ятника. Ця світлина була опублікована в першому числі львівського журналу “Ілюстрована Україна” за 1914 р.[14]

Михайло Грушевський серед українських діячів на відзначенні  75-річчя від дня смерті Івана Котляревського в Полтаві під час церемонії покладання вінків до пам’ятника. [10 листопада 1913 р.]

Продовження свята відбулось у Міському театрі, куди делегати, прихопивши з собою вінки, поважно вирушили пішки в супроводі натовпу глядачів дійства. Вечір розпочався з виступу Григорія Коваленка з рефератом про письменника, а битком набита зала нетерпляче чекала на початок парадної вистави “Наталка-Полтавка” за п’єсою Котляревського у виконанні популярних українських акторів Панаса Саксаганського, Івана Мар’яненка та ін. Михайлові Грушевському пощастило подивитись виставу з найкращої  ложі театру на запрошення міського голови.

На завершення делегати урочисто вдруге поклали свої вінки до погруддя Івана Котляревського, що прикрашало сцену театру в оточенні українського хору. Професор Грушевський промовляв коротко: “Українське Наукове Товариство в Київі посилає своє щире поздоровленє на полтавське святкування памяти началоположника нового українського письменства, великого робітника на ниві невмірущого українського слова. Велике діло зроблене Великим Полтавцем перед сотнею літ до нині живе в нашім житю; безсмертні твори його досі виховують наше громадянство в ідеалах їх Творця.

Честь тим, хто окружає його память святою шанобою. Привіт всім зібраним на його святі, об’єднаним щирим бажанням продовжити його велике діло”[15].

На бенкеті, що відбувся пізнього вечора в Українському клубі, вчений виступив також з імпровізованою промовою від свого імені про завдання, які стоять перед українською інтелігенцією. Його поважний, проникливий голос і “глибоко продумане слово лягло всім в душу високим заповітом”[16]. Згодом по пам’яті він відтворив свою промову на сторінках Літературно-Наукового вістника[17].

На спомин про перебування Михайла Грушевського на полтавськім святі збереглась унікальна світлина, зроблена в один із днів свята. На ній історик зображений в товаристві студентів українських високих шкіл. Оригінал фотографії, що належав професорові, згорів в пожежі його будинку в Києві  25 січня (7 лютого) 1918 р. Проте ще 1914 р. київські жандарми виготовили високоякісну фотокопію, яку було долучено як речовий доказ до справи про з’ясування його політичної благонадійності.

Михайло Грушевський з групою української студентської молоді Києва на відзначенні  75-річчя від дня смерті Івана Котляревського У першому ряду: Сергій Остапенко, невідомий, невідома, невідома, Михайло Грушевський, Микола Ковалевський У другому ряду: Микола Зеров, невідома, Митрофан Добриловський, невідома, Саватій Березняк [9‒10 листопада (за ст. ст.) 1913 р. Полтава] Місце зберігання фотокопії: ЦДІАК України. Ф. 274, оп. 1, спр. 332, арк. 114 (№ IV-V)

У перерві між урочистостями Михайло Грушевський “не оминув господи” визначного українського письменника Панаса Мирного (П. Рудченка) на тодішній вул. 3-й Кобищанській. Про це відомо з листа письменника до Михайла Сергійовича від 1 грудня 1913 р., який він надіслав разом із власним фотопортретом на спомин пробування історика у Полтаві та особисто у нього в хаті[18]. Жалкував Панас Якович, що через недугу не мав можливості ширше побалакати з шановним гостем і висловлював надію надолужити іншим разом[19].

Будинок Панаса Мирного у Полтаві, в якому нині міститься меморіальний музей письменника

Панас Мирний (П. Рудченко). Полтава, 1913 р. Фотокопія світлини з архіву М. Грушевського, знищеного 1918 р. ЦДІАК України, ф. 274, оп. 1, спр. 3320, арк. 114 (конверт), № ХХVII, XXIII

Проте гостини в Полтаві восени 1913 р. були першими й останніми в житті  Михайла Грушевського. Сучасним полтавцям про його візит нагадує нещодавно встановлена меморіальна дошка на колишньому будинку Українського клубу.

Меморіальна дошка про участь М. Грушевського у відкритті Українського клубу в Полтаві 9 листопада (за ст. ст.)  1913 р., встановлена з нагоди 150-річчя від дня народження вченого 26 вересня 2016 р.
Скульптор Д. Коршунов (Полтава)

Ганна Кондаурова

[1] Дорошенко Д. Свято відкриття пам`ятника І.Котляревському в Полтаві влітку 1903 року // Народна творчість та етнографія. — 2003. — № 5‒6. —  Вересень. — С. 41‒46.

[2]Грушевський М. Українсько-руське літературне відродженнє в історичнім розвою українсько-руського народу// Літературно-науковий вістник. — 1898. — Т. ІV. — С. 75‒81.

[3] Перше видання Енеїди І. Котляревського, передруковане в столітню річницю його. — Львів: наклад книгарні Наук. т-ва ім. Шевченка, 1898. — 113 с.

[4] ЦДІАК  України, Ф. 1235, оп.1, спр. 275, арк. 123.

[5] Листування Михайла Грушевського. — Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів;Торонто, 1997. — Т. 1 / Упоряд. Г. Бурлака, ред. Л. Винар. — С. 146.

[6] Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894‒1932) / Упоряд. Г.Сварник. — Львів; Нью-Йорк, 1998. — С. 2.

[7] Там само. — С. 3‒4.

[8] ЦДІАК  України, Ф. 1235, оп.1, спр. 275, арк. 123.

[9] ЦДІАК  України, Ф. 1235, оп.1, спр. 871, арк. 127‒127 зв.

[10] Ан[дрієвський] В. Відкриття Українського клубу в Полтаві // Рада. — 1913. — № 262. — 15 листопада. — С. 3.

[11] Цитата за публікацією: Пустовіт Т. Михайло Грушевський і Полтавщина // Слово Просвіти. — 2016. — № 42. — 20‒26 жовтня. —  С. 6.

[12] Грушевський М. Спомини // Київ. — 1988. — № 11. — С. 121.

[13] Ан. Василько. Свято Івана Котляревського в Полтаві // Рада. — 1913. — № 259. — 12 листопада. — С. 2.

[14] Ілюстрована Україна (Львів). — 1914. — Ч. І. — С. 7.

[15] Свято Івана Котляревського в Полтаві // Ілюстрована Україна (Львів). — 1913. — Ч. 24. — С. 2.

[16] Там само.

[17] Грушевський М. З промови на Полтавськім святі // ЛНВ. — 1913. — Т. LXIV. — Кн. ХІІ. — С. 423‒424.

[18] Фотокопія світлини, виготовлена в Київському губернському жандармському управлінні, збереглась у слідчій справі про з’ясування політичної благонадійності  М. С. Грушевського.

[19] ЦДІАК  України, Ф. 1235, оп.1, спр. 871, арк. 237‒237 зв.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Міжнародна наукова конференція присвячена прометеїзму

Польсько-українська співпраця в рамках прометеївського руху: постаті, виклики,...

VІI семінар Інституту СІД Музею Шереметьєвих

18-го травня об 11:00 в Історико-меморіальному музеї Михайла...

100-річчя відновлення діяльності Першого Курултаю

Нас часом запитують на екскурсії, чому Українська Центральна...

Круглий стіл: 100-річчя відновлення діяльності першого Курултаю

10 травня 2018 р. о 15.00 в Історико-меморіальному...

×
Місце розташування

×